практику повитух, також було санкціоновано владою й позитивно сприйнято суспільством. Із середини ХІХ ст. в різних, насамперед губернських, містах Російської імперії відкривалися школи повивального мистецтва, що готували «вчених акушерок» згідно з вимогами тогочасної медицини. Такі акушерки мали насамперед займатися приватною практикою, щоб поступово замінити сільських повитух. У Києві такий навчальний заклад у формі Інституту повивального мистецтва було відкрито при Університеті Святого Володимира в 1845 р. – незабаром після відкриття медичного факультету. Курс навчання був дворічним, і студії учениць відбувалися цілком автономно від навчання студентів. У середньому половину всіх учениць становили жінки віком 21–31 рік, іще понад чверть із них належали до вікової категорії 31–43 роки. Згідно з даними за 1870-ті роки, коли кількість учениць в інституті була найбільшою, незаміжніми були понад половина з них. Це важлива риса до загального портрету жінок, які прагнули самостійно заробляти кусень хліба. Також і низький освітній ценз, котрий для майбутніх учениць було встановлено на рівні простої письменності, робив навчання доступним для різних соціальних верств. Тож понад половину всіх майбутніх акушерок становили міщанки й офіцерські дочки, майже четверту частину – дворянки, насамперед, звичайно, зі збіднілих родин. До чверті загальної кількості учениць були єврейками. До закриття Інституту в 1883 р. у ньому навчалося загалом 2524 осіб, із яких 1280 отримали свідоцтва акушерок і право на самостійну практику.
Хоча середня освіта, як і акушерська підготовка, забезпечувала жінкам офіційно визнану можливість самостійної праці й певної фінансової незалежності, сфера застосування цієї праці усе ж мала обмеження: вчителювати випускниці педагогічних класів гімназій могли на рівні початкової та лише жіночої школи (виняток становило домашнє виховання, коли вчительки могли навчати і хлопчиків), а початкові форми медичної практики полягали в допомозі при пологах, пізніше – медсестринській та фельдшерській справі.
Та це були тільки перші, вкрай важливі кроки на шляху професійної освіти та праці жіноцтва, що поклали початок змінам гендерних і соціальних ролей жінок й знаменували їхній вихід за рамки сімейного кола. Право на навчання та працю, нехай і обмежене, зумовлювало збільшення кількості жінок, які самостійно заробляли на життя або робили власний внесок у забезпечення родини. Водночас їхня праця ставала суспільно значущою.
Вища жіноча освіта: форми, етапи та шляхи розвитку
Від вільнослухачок імперських університетів до закордонних докторів наук У період освітньої реформи та створення перших всестанових навчальних закладів у Російській імперії майже одразу постало питання вищої освіти для жінок. Саме в цей час відбувалися перші спроби окремих жінок потрапити до університетських аудиторій, а частина з тих, хто закінчував середні школи, виявила бажання навчатися далі. Слід враховувати також суспільне піднесення, яке
