Арракіс – Дюна – Пустельна планета.
Відчувши напругу в усьому тілі, Пол вирішив удатися до однієї з практик з угамування плоті та розуму, яких його навчила мати. Три коротких вдихи викликали звичну реакцію: його несуть хвилі самосвідомості… свідомість фокусується… аорта розширюється… розум виганяє всю непевність пізнання… свідомість під контролем… кров збагачується киснем і розтікається по обважнілих кінцівках… ніхто не здобуває їжу, безпеку та свободу лише завдяки інстинкту… тваринна свідомість не простягається за межі буття моменту цього, не здатна осягнути, що її жертви зникають навіки… тварина руйнує старе й не може створити нове… тваринна жага лишень наближається до чуттєвого рівня, але ніколи не сягне рівня сприйняття… людині ж необхідна система координат, через яку вона бачитиме світ… Свідомість за вибором установлює свої координати… тілесна цілісність упорядковує потік нервів і крові відповідно до найглибших потреб клітинного буття… всі речі/клітини/істоти є плинними… все прагне до цієї незмінної минущості…
Знову й знову в мінливій свідомості Пола прокручувався завчений урок.
Крізь примружені повіки Пол відчув, як жовте сяйво світанку торкнулося його підвіконня. Він розплющив очі. Прислухаючись до метушні й поспіху, що поновилися в замку, юнак розглядав помережені знайомим візерунком балки під стелею спальні.
Двері прочинилися, і в кімнату зазирнула мати: волосся на маківці підтримувала чорна стрічка, з овального обличчя, позбавленого емоцій, дивилися сповнені врочистості зелені очі.
– Уже прокинувся, – промовила вона. – Ти добре спав?
– Так.
Пол уважно роздивлявся високу фігуру матері та помітив, як напружилися її плечі, коли вона вибирала для нього одяг із полиць шафи. Інший міг би не помітити нічого, але вона сама вчила його науки Бене Ґессерит – звертати увагу на дрібні деталі. Вона озирнулася, тримаючи в руках напівофіційний піджак, на нагрудній кишені якого було вишито фамільний герб дому Атрідів – червоного яструба.
– Мерщій одягайся. Превелебна Мати чекає на тебе.
– Якось вона мені снилася, – сказав Пол. – Хто вона?
– Вона була моєю наставницею в школі Бене Ґессерит. Тепер вона Правдомовиця Імператора. А ще, Поле… – Джессіка завагалася. – Ти повинен розповісти їй про свої сни.
– Розповім. Ми завдяки їй отримали Арракіс?
– Ми не отримали Арракіс, – вона змахнула пил зі штанів і повісила їх разом із піджаком на стійку біля ліжка. – Не змушуй Превелебну Матір чекати.
Пол сів, міцно обхопивши коліна.
– Що таке ґом джаббар?
І знову материнська наука дала йому змогу відчути ледь помітну напругу – знервованість, яку він інтерпретував як страх.
Джессіка підійшла до вікна, широко розсунула штори та поглянула крізь річкові сади на гору Саюбі.
– Ти дізнаєшся