Це право вибору означає, що ми є не тільки продуктом свого минулого або наших генів; ми не є результатом того, як ставляться до нас інші люди. Все це, безумовно, впливає на нас, але не визначає нас. Ми самі породжуємо себе, завдяки власному вибору. Якщо ми підпорядкували своє сьогодення минулому, то чи повинні ми також підпорядкувати йому своє майбутнє?
Один із випадків, який просто ошелешив мене і по-справжньому вплинув на моє життя, – концептуально фундаментальний для моєї праці над сімома звичками – стався під час щорічної відпустки на Гаваях. Одного дня я неквапно блукав уздовж стелажів у бібліотеці. Перебуваючи в медитативному і рефлексивному стані, я навмання взяв із полиці книжку. У ній я прочитав три сентенції, які вразили мене до глибини душі:
Між стимулом і реакцією на нього є проміжок часу.
У цьому проміжку ми маємо свободу і право обрати свою реакцію.
Від цього вибору залежить наш розвиток і наше щастя.
Звісно, завдяки інформації з багатьох джерел, я знав про нашу свободу вибору реакції на будь-що, що відбувається з нами. Мій мозок мав цю інформацію. Проте саме того дня, у тому рефлексивному настрої, у розслабленому стані, думка про проміжок між тим, що відбувається з нами і нашою реакцією на подію, була для мене наче холодний душ. Відтоді я зрозумів і переконався, що тривалість цього проміжку переважно обумовлюється нашою генетичною або біологічною спадковістю, а також вихованням і актуальними обставинами.
Рис. 4.3
У багатьох із тих, хто зростав в атмосфері беззастережної любові і підтримки, цей проміжок може бути надзвичайно тривалим. В інших, зважаючи на розмаїті впливи генетики й оточення, він може бути вкрай малим. Але головне те, що цей проміжок завжди є, й існує можливість його збільшити за потреби його використання. Деякі люди, з надміру тривалим проміжком за несприятливих обставинами, можуть зламатися. У них скоротиться проміжок між стимулом і реакцією. Інші ж, з маленьким проміжком між стимулом і реакцією, можуть поплисти проти течії, протидіючи могутнім генетичним, соціальним і культурним течіям. І тоді їхня свобода вибору збільшуватиметься, розвиток прискорюватиметься, а почуття щастя поглиблюватиметься. У першому випадку люди просто не розгортають отой подарунок, найдорогоцінніший за всі вроджені дари. Поступово вони починають коритися обставинам, а не власним рішенням. Друга категорія людей, імовірно, втрачаючи рівновагу