– Це не зірка, це планета. Венера, – продовжував мудрувати Джим. – А ось там Марс, решта не видно неозброєним оком.
– А якщо в приціл подивитися? – запитала Ельза. Джеббс засміявся, чи то просто так, чи то зі злості за перервані пестощі – не зрозуміло, хоча всім було ясно, що дивитися в приціл гвинтівки на зірки пуття мало, якщо тільки він не оптичний.
– Тут прицілом не обійдешся, тут потрібен телескоп, – як завжди спокійно, ніби розмовляє з дітьми, відповів Джим. – Мій удома залишився, а то б я вам показав цю красу…
– Ну, я думаю, що ти і так зможеш показати нам усю свою красу, – Ельза почала наближатися до Джима найрозв’язнішою ходою зі свого нью-йоркського, та й не тільки, минулого, проводячи паралельно вендеттівські дії по відношенню до Джеббса та й просто позиціонуючи себе центральною фігурою вечора.
Джиммі ніяк не відреагував на її демарш і продовжував дивитися вгору. Прийшовши в порожнечу, Ельза розвернулась і потупала на своє місце миритись, а я тільки зараз зрозумів, що так багато слів поспіль у спілкуванні з малознайомими людьми я чув від Джима тільки в шостому класі. Тоді до нас у школу прийшов новий учитель і з необережності, а може, і з легкої руки своїх нових колег-інтриганів, які не попередили новенького, що у нас навчається такий хлопчик, як Джим Ґаррісон, ледве урок почався, як новенький відразу ж почав робити Джиму зауваження за те, що той не слухає вчителя, а читає на уроці якусь книгу. Хоча навіть не читає, а мабуть, просто розглядає картинки, тому що читати з такою швидкістю, з якою він гортає сторінки, неможливо. Джиммі ніяк не відреагував на його зауваження – він просто не міг собі припустити, що хтось може звертатися до нього під час уроку і тим більше вчитель. Коли ж молодий і до цього пам’ятного в його житті уроку і ще не до кінця досвідчений викладач підійшов до Джима і взяв його книгу, той підвів, нарешті, на вчителя свій погляд.
– Це підручник з термодинаміки для третіх курсів технічних коледжів? Ти можеш скільки завгодно його дивитись, але ти не знайдеш тут порнолистівок, якщо, звичайно, їх тут не сховав твій батько! – Самогубець засміявся істеричним сміхом своєму останньому жарту, обертаючись при цьому до класу в пошуках підтримки, але відповіддю йому була тільки мертва тиша і дзижчання мухи.
– Я його читав, – своїм звичайним спокійним голосом, яким він зазвичай розмовляє з ідіотами та хом’ячками, сказав Джим.
– На уроці?
– Так.
– І як же ти при цьому збирався слухати вчителя, отримувати знання, так би мовити? – Цього разу божевільний учитель уже не шукав підтримки в класі, а спробував просвердлити поглядом лоб Джима.
– Які знання? – Складалося враження, що Джим просто зводить його з розуму, але я-то насправді знав, що Джиммі в цю хвилину абсолютно щиро здивований.
– Нові!!! Нові, потрібні знання! За якими діти і приходять до школи! – Не буду вам нагадувати, дорогі моєму серцю вісімнадцять