– На спір! – це вже Дядько.
– Десять доларів, що ти каліка! – прийняв виклик Фрост.
– Згоден, – це Дядько. – Хоча якщо сперечалися з приводу твоєї інвалідності, то я переміг би навіть без проведення розтину! – Дружний регіт із нашого боку. – Потрібно перевірити, – прорік Дядько, як і до цього, лежачи на купі гною та потихеньку там вже обживаючись. – Експеримент! – не закушуючи, вів далі мовлення на своїй хвилі головний учасник сьогоднішнього вечора, якому було не звикати до цієї ролі.
Великий трактор із червоним дахом підігнали швидко. Несміливі пропозиції типу: «Може, все-таки рентген…» – було швидко затюкано тими, що бажали гострих видовищ, і їх аргументами: «Їхати довго… Всі лікарі шахраї…» та інше. Дядька та його поки ще не занадто травмоване тіло розклали на більш рівному місці з м’яким ґрунтом. Я разом із Дядьком дивився той рекламний ролик за участі подібного трактора та лампочки, яку чарівно видобували насамкінець із-під його коліс, тому я, як і він, не сумнівався в благополучному результаті експерименту.
Дядько особисто командував власною стратою, звелівши трактористу проїхатися для початку по хворій нозі, щоб переконатися, що вона зовсім не хвора, а потім уже братися за здорову. Після першого проїзду сільгосптехніки по власній кінцівці Дядько знепритомнів зовсім ненадовго, це його, звичайно, трохи стривожило, але не зупинило, і він вирішив усе-таки для порівняння проїхатись і по здоровій, щоб уже напевно! Після другого проїзду Дядька вже вирубало надовго, і партія його прихильників швидко втратила позиції в обох палатах, а її лідера через кілька годин було нарешті доставлено в лікарняну.
– Навіщо ви катували старого? – це було перше запитання, задане черговим лікарем. – Невже цей чолов’яга зміг стільки наскладати і так добре заховати, що йому довелося ламати ноги в трьох місцях? – це були його наступні запитання, і поки Дядько був у відключці, його дух однаково підтримував у нас силу гумору через вуста цього молодого хірурга.
Дядька виписали вже наступного дня по обіді – лікарняний персонал у змові з хворими звернувся з відозвою до головлікаря, пообіцявши, що вони всі помруть і позвільняються, якщо цей старий зануда залишиться в клініці ще хоч на годину.
На цьому я, мабуть, перерву свою тривалу розповідь про свого Дядька, що й так неабияк стомила читача своєю персоною. Але, можливо, ми до нього ще повернемось, якщо раптом нам стане нудно на сторінках цієї книги…
Розділ четвертий
А наше африканське свято тим часом тривало. Коли прибулі леді запитали, з якого приводу свято, то ми вирішили не втаємничувати їх особливо в наші маленькі археологічні радості, а сказали, що святкуємо Різдво. Вони з радістю погодилися, хоча до Різдва залишався мінімум іще тиждень, але їм настільки набрид піст, який їх примушували тримати в місії, та і які жінки не люблять свята, нехай навіть такі скромні! Хоча Єлен сказала, що до теперішнього Різдва