Зрештою, цільова команда Джулії зупинилась на ідеї перетворення студентської перекусної на міні-спортзалу з кількома приміщеннями для фізичних вправ і кількома тренажерами для фітнес-тренувань. Кілька тижнів команда витратила на розробку цінових схем і перемовини з виробниками тренажерів, виграла конкурс, і міні-спортзала існує досі. Того ж року цільова команда Джулії протягом місяця шукала спосіб вивести на північнокаролінський ринок мережі екомаркетів за типом «магазин-по-сусідству».
– Ми проаналізували пару десятків планів, – розповідала вона. – Деякі з них ми визнали безглуздими.
Коли команда вирушила до Портленда в штаті Ореґон для презентації остаточного проекту – метод повільного розповсюдження з рекламою корисних для здоров’я харчів у магазинах мережі, – вона посіла перше місце в країні.[44]
Дослідна група Джулії розпалася вже під час другого семестру – спочатку один, потім другий, а тоді й решта членів групи припинили з’являтись. Натомість команда учасників конкурсів розросталася, бо з’являлося дедалі більше охочих приєднатися до них. Стрижнева група з п’ятьох учасників, разом з Джулією, переймалася цією справою під час усього перебування в Єльському університеті.[45] Сьогодні дехто з них належить до найближчих друзів Джулії. Вони разом святкують весілля одногрупників і відвідують один одного під час подорожей. Вони також передзвонюються, аби порадитись щодо просування на роботі, й обмінюються інформацією про вакансії.
Джулію завжди дивувало, чому обидві групи виявилися такими різними. Напруженість в її дослідній групі пояснюється тим, що в ній кожний змагався за лідерство і критикував ідеї інших. Натомість у команді конкурсантів відчувалося піднесення, бо вони були сповнені ентузіазму й підтримували один одного. Хоча в основі своїй обидві групи складалися з однакових студентів. Вони всі були розумними і дружніми особами поза своїми групами. Не було особливих підстав для того, щоб динаміка в дослідній групі Джулії переросла в суперництво, а стосунки в команді конкурсантів склалися так невимушено.
– Я не могла збагнути, чому все склалося по-різному, – сказала мені Джулія. – Нічого не віщувало, що саме так станеться.
Після закінчення університету Джулія пішла працювати аналітиком до компанії «Ґуґл» у відділ кадрів, де треба було ретельно вивчати використання часу співробітниками.[46] Виявилось, що тепер її життя полягатиме у використанні інформації для з’ясування того, чому співробітники поводяться так або інакше.
Протягом шістьох років поспіль