Посеред цього гамору й метушні, під текстом запиту його думки в справі публікації я надіслав коротенького листа улюбленому авторові, другові мого колеги в «Таймсі». Його звали Атул Ґаванде, й він здавався взірцем успішності. Сорокашестирічний Атул був штатним автором престижного часопису і відомим хірургом в одному з найкращих шпиталів у країні. Він був доцентом у Гарварді, радником ВООЗу і засновником НГО,[1] яка надсилала хірургічне обладнання до тих країв, де цього потребували. Ґаванде – автор трьох бестселерів, одружений, має трьох дітей. Дві тисячі шостого року він одержав стипендію Мак-Артура і відразу віддав на доброчинність значну її частину – 500 тис. доларів.
Є люди, котрі вдають, ніби дуже продуктивно працюють, резюме яких справляє враження, доки ви не зрозумієте, що увесь свій хист вони вкладають у саморекламу. А є такі, як Ґаванде, котрі все роблять кардинально інакше. Його статті розумні й глибокі; з будь-якого погляду, він обдарований хірург, який переймається своїми пацієнтами, і люблячий батько. У телеінтерв’ю він зазвичай невимушений і вдумливий. Його досягнення в медицині, письменстві та охороні здоров’я важливі й реальні.
В імейлі я питався, чи не приділить він мені час для бесіди. Хотілося довідатись, як він досягає такої продуктивності. Власне, у чому його секрет? І якщо я про це дізнаюсь, то чи вдасться мені змінити моє життя?
Звичайно, «продуктивність» у різних ситуаціях означає різне. Одна людина вважає свій день вдалим, якщо вранці протягом години виконає фізичні вправи, перш ніж відвезти дітей до школи. Інша – якщо протягом цієї ж години до роботи в офісі встигне відповісти на імейли та поспілкуватися з кількома клієнтами. Дослідник або митець може вважати продуктивним відкидання невдалих експериментів або полотен, бо сподівається, що кожна помилка наближає його до відкриття, а для інженера мірою продуктивності є прискорення складальної лінії. Продуктивний вікенд може містити прогулянку в парку з дітьми, а продуктивний будень – доправлення дітей до ясел, аби встигнути чимшвидше до офісу.
Одним словом, продуктивністю ми називаємо намагання якнайкраще використати нашу енергію, інтелект і час, аби досягти максимального результату за найменших зусиль. У цьому процесі ми навчаємось робити потрібне з найменшим напруженням і витратами праці. Йдеться про те, щоб виконати певний обсяг роботи, не жертвуючи дорогими для нас речами.
За цим визначенням Атул Ґаванде все правильно розраховував.
За кілька днів він відповів на мій імейл висловленням шкодування: «Шкода, що не можу вам допомогти, – писав він, – але в мене невикрут з іншими моїми зобов’язаннями». Отож, навіть у нього були свої межі. «Сподіваюсь на ваше розуміння».
Згодом на тому ж тижні я розповів про цей обмін листами нашому спільному другові. Я застеріг, що не почуваюся ображеним, – навпаки, я дивувався вмінню Ґаванде зосереджуватися. Я собі уявляв, буцімто дні його заповнені лікуванням пацієнтів, навчанням студентів-медиків, написанням статей, наданням порад ВООЗу.
Мій друг відповів мені, що я помиляюсь. Насправді все не так. Ґаванде був особливо зайнятий на тому тижні, бо купив для себе і дітей квитки на рок-концерт. А потім мав їхати на кілька днів з дружиною на відпочинок.
Тобто Ґаванде попросив нашого спільного друга, аби той запропонував мені надіслати йому імейл пізніше того ж місяця, коли в його розкладі з’явиться більше часу для бесіди.
Тоді я збагнув дві речі.
По-перше, я щось робив відверто не те, бо вже протягом дев’ятьох місяців не мав вихідного; власне, мене непокоїло те, що, якби мої діти мали вибір, хто їм потрібніший – тато чи бебіситер, вони віддали б перевагу бебіситеру.
По-друге, що важливіше, існували люди, котрі знали, як збільшувати свою продуктивність. І я мав переконати їх поділитися зі мною своїми секретами.
Ця книжка є результатом мого дослідження продуктивності й мого бажання зрозуміти, чому певним людям і фірмам вдається бути набагато більш продуктивними за решту.
Після моєї зустрічі з Ґаванде чотири роки тому я звертався до неврологів, бізнесменів, посадовців, психологів та інших фахівців з продуктивності. Я розмовляв з кінорежисерами, які працювали над діснеївським мультфільмом «Крижане серце», і довідався, як їм удалося створити одну з найуспішніших стрічок в історії в неймовірно стислі терміни, ледве уникнувши лиха: вони плекали певну творчу напругу в своїх лавах. Я бесідував зі спеціалістами з даних у «Ґуґлі» й сценаристами, які брали участь у перших сезонах телешоу «Суботнього вечора у прямому ефірі», і вони сказали мені, що обидві організації завдячують своєю успішністю виконанню схожої низки неписаних правил щодо взаємної підтримки і трактування ризиків. Я інтерв’ював агентів ФБР, які розкрили справу про кіднепінг завдяки гнучкому керівництву й культурі,