– Ні, – сказав чародій. – Не зрозуміло. Бо я – майстер Доррегарай, і мені не наказуватиме хтось, чиє королівство займає землю, видну з висоти частоколу паршивої, брудної і смердючої фортеці. Чи знаєте ви, пане Ґилленстерне, що коли я прокажу закляття і виконаю рух рукою, то ви перетворитесь на коров’ячий коржик, а ваш неповнолітній король – на щось куди гірше? Це зрозуміло?
Ґилленстерн не встиг відповісти, бо Богольт, підступивши до Доррегарая, схопив його за плече й повернув до себе. Ніщука й Пильщик, мовчазні й похмурі, висунулися з-за спини Богольта.
– Слухай-но, пане магіку, – сказав тихо величезний Рубайло. – Перш ніж почнете ви виконувати ті ваші рухи руками, послухайте. Я міг би довго пояснювати, прошу мосьпанство, де я собі маю твої заборони, твої легенди й твою дурну балаканину. Але ж нехай замість відповіді вистачить і ось цього.
Богольт втягнув повітря, приклав пальця до ніздрі і зблизька висякався чародієві на носки чобіт.
Доррегарай зблід, але не ворухнувся. Бачив – як і всі – ланцюговий моргенштерн на ліктьової довжини держаку, який Ніщука тримав у низько опущеній руці. Знав – як і всі, – що час, потрібний на те, щоб накласти закляття, незрівнянно довший за час, потрібний Ніщуці, щоб розвалити йому голову на чверті.
– Ну, – сказав Богольт. – А тепер ґречно відійдіть убік, прошу мосьпанство. А якщо стане тобі в охоту знову роззявити рота, то швиденько заткни його віхотем трави. Бо якщо я ще раз почую твоє репетування, ти в мене отримаєш.
Богольт відвернувся і потер долоні.
– Ну, Ніщуко, Пильщику, до роботи, бо гад той від нас утече.
– Не видно, аби мав він намір утікати, – сказав Любисток, дивлячись у поле. – Гляньте-но на нього.
Золотий дракон, який сидів на пагорбі, позіхнув, задер голову, замахав крилами і шмагнув по землі хвостом.
– Королю Нєдаміре й ви, лицарі! – заревів він, неначе мідяна труба. – Я – дракон Віллентретенмерт! Як бачу, не всіх вас зупинила лавина, яку саме я, не хвалячись, спустив вам на голови. Дісталися ви аж сюди. Як бачите, з долини є лише три шляхи. На схід, до Холопілля, на захід, до Кайнгорна. Цими шляхами ви можете скористатися. Північною ущелиною, панове, ви не підете, бо я, Віллентретенмерт, вам це забороняю. Якщо ж хтось моєї заборони сприйняти не захоче, то викликаю його на бій, на гоноровий, лицарський поєдинок. Зброєю конвенційною, без чарів і вогню. Битва до повної капітуляції однієї зі сторін. Чекаю відповіді від вашого герольда, як наказує звичай!
Усі стояли, широко пороззявлявши роти.
– Він говорить! – просопів Богольт. – Неймовірно!
– І до того ж – страшенно мудро, – сказав Ярпен Зігрін. – Чи хтось зна, що воно таке – зброя конфесійна?
– Звичайна, не магічна, – сказала Йеннефер, зморщившись. – Утім, я не можу зрозуміти одного. Неможливо говорити артикульовано, маючи роздвоєний язик. Лайдак уживає телепатію. Майте на увазі, що вона діє в обидва боки. Він може читати ваші думки.
– Він що, здурів, чи як? – занервував Кеннет Пильщик. – Гоноровий