– Якщо маєш намір репетувати, – урвала її спокійно дріада, – то давай відійдемо подалі у ліс. Йому потрібен спокій.
Мільва, сама того не бажаючи, озирнулася на вхід до печери, де ще мить тому вона бачила пораненого. Крутий чолов’яга, подумала мимоволі, хоч худий, але жилавий… Довбешка біла, але живіт плаский, наче у юнака, видко, шо робота йому товаришем, а не пиво із солониною…
– Він на Танедді був, – заявила, а не запитала. – Повстанець.
– Не знаю, – стенула плечима Аґлаїс. – Поранений. Потребує допомоги. А решта мене не обходить.
Мільва обурилася. Цілителька славилася нелюбов’ю до балачок. Але Мільва вже встигла вислухати збуджені розповіді дріад зі східних рубежів Брокілону, вже знала вона все про події, що відбулися кілька тижнів тому. Про каштанововолосу чародійку, яка з’явилася у Брокілоні у блиску магії, про принесеного нею каліку зі зламаними рукою та ногою. Про каліку, який виявився відьмаком і який був відомий дріадам як Ґвинблейдд, Білий Вовк.
Спочатку, розповідали дріади, не зрозуміло було, що робити. Скривавлений відьмак то кричав, то зомлівав, Аґлаїс накладала такі-сякі пов’язки, чародійка лаялася. І плакала. У те останнє Мільва не вірила абсолютно – бо ж хто бачив коли магічку, яка плаче? А пізніше прийшов наказ з Дуен Канеллу, від Срібноокої Ейтне, Пані Брокілону. Чародійку відіслати – звучав наказ володарки Лісу Дріад. Відьмака лікувати.
Його лікували. Мільва знала. Він лежав у печері, у заглибленні, наповненому водою з магічних брокілонських джерел, його кінцівки, знерухомлені у шинах та на витяжках, були сповиті густим кожухом лікувальних в’юнів конингелі й паростками пурпурного живокосту. Волосся він мав біле, наче молоко. Був притомним, хоча ті, кого лікують конингеллю, зазвичай лежать без свідомості, марять, магія крізь них тоді промовляє…
– Ну? – незворушний голос цілительки вирвав її з роздумів. – Як воно буде? Що я маю йому сказати?
– Шоб до дідька йшов! – гарикнула Мільва, підтягуючи пояс, обтяжений саквами та мисливським ножем. – Та й ти йди до дідька, Аґлаїс.
– Твоя воля. Я тебе не примушу.
– Тут ти права. Не примусиш.
Вона пішла у ліс, між рідкі сосни, не оглядаючись. Була злою.
Про події, що сталися у перший новий місяць липня на острові Танедд, Мільва знала, скойа’таелі говорили про те без упину. Під час з’їзду чародіїв на острові дійшло до бунту, пролилася кров, полетіли голови. А армії Нільфгарду, наче по сигналу, вдарили по Едірну та Лирії, почалася війна. А у Темерії, Реданії та Кедвені усі зосередилися на білках. По-перше, тому що на допомогу чародіям, які збунтувалися, прийшла начебто командо скойа’таелів. По-друге, бо це якийсь ельф чи напівельф начебто штрикнув стилетом та вбив Візіміра, реданського короля. Тож розізлені люди притиснули білок добряче. Всюди кипіло