Отже, з усього вищенаведеного можна зробити висновок, що народні лікарі, незважаючи ні на офіційну церковну заборону, ні на розвиток офіційної медицини, ні на переслідування світської влади, не втрачали свого авторитету й щоразу доводили ефективність методів народного лікування, передаючи ці знання та досвід від покоління до покоління.
Також причетними до магії, щоправда не лікувальної, а шкідницької, були відьми та відьмаки.
Цікаво, що відьма в народних оповідках – набагато популярніший персонаж, аніж відьмак. Останній згадується більше як керівник відьомських шабашів або вчитель, що навчає відьомства.
За народними переказами, ці особи так само могли бути наділені відьомськими здібностями від природи або оволоділи ним у дорослому віці. Найперше, чим народна уява наділяла відьом, так це здатністю добувати молоко з будь-яких предметів у будь-якому місці, чинити дрібні капості односельцям, перетворюватися на тварин та літати на відьомські шабаші.
Народна культура виробила ряд рекомендацій, як упізнати відьму. Серед численних виокремимо такі: на Великдень дивитися, котра з жінок не йшла навколо церкви з процесією, а виходила останньою, аби поцілувати замок; хапала священика за ризи; не виголошувала разом з усіма «Воістину воскрес!», а шептала свої замовляння. Приміром, вірили що відьма у цей час може замовляти магічну карту, примовляючи «а у мене в кармані карта є», або ж будь-що бажане: «а у мене пчоли є», «а у мене молоко є» тощо.
На Правобережжі відьом випробовували більш радикально: кидали в озеро або річку й спостерігали: якщо вона тонула, то визнавалась невинною, а якщо ні – винною! У Центральній Україні над підозрілою у відьмацтві жінкою чинили самосуди, які зводилися до побиття та приниження. Лівобережжя виявилося більш лояльним до відьом. До слова: на відміну від Європи, де в епоху середньовіччя і нового часу церквою було знищено безліч людей (так звана інквізиція), на теренах України до магії ставилися досить лояльно. Дослідники пояснюють це світоглядом українців, в якому володіння особливими знаннями не вважалося гріховним, мало лише значення, чи застосовувалося воно на користь чи шкоду конкретній людині або громаді в цілому.
Цікаво, що причетними до вважали й людей, які за родом своєї професійної діяльності не були хліборобами, як більшість українців. Вірили, що представники певних професій володіли особливими знаннями, були наділені магічною силою й мали покровителів у потойбічному світі. До цієї категорії належали всі, хто пізнав «таємні ремесла», –