Якщо припадок стався з дитиною, то мати мала сісти на неї й примовляти: «Яка мати породила, усе горе одходила, яка мати породила, усе лихо одходила – тричі»; Яким місцем породила, таким і одходила», або ж «Який гость, така й честь». Практикували і такий спосіб лікування епілепсії: хвору (як правило дитину) ставили до ушака і над її головою пробивали осиновим кілком отвір, куди клали острижене волосся та нігті хворого і забивали це все осиковим кілком. Вважалося, що, як тільки дитина переросте вбитий кілок, хвороба перестане її мучити. Цю магічну дію може пояснюють таким способом: нігті належать до «безсмертних» частин тіла, які мають певну нетлінність, у волоссі зосереджується життєва сила, тому будь-які маніпуляції з ними призводять до змін стану особи, на яку були спрямовані ці дії.
Для лікування епілепсії радили пити відвари з білого латаття, з листя черемхи, з коріння чорнобилю. До речі, коріння чорнобилю радили копати лише дерев’яною лопатою і пити лише дерев’яною ложкою. Сушили і тер-ли в їжу місце (плаценту) з чорної свині. Лемки вважали дієвим вживання порошку із спаленого серця вівці або миші.
Треба зазначити, що жахливі, видимі прояви епілепсії спричинили уявлення про вселення в тіло людини злого духа, тому хворих на епілепсію також водили до церкви або монастирів.
Побутувала думка, що коли хтось з молодят, які збираються одружитися, хворіє на епілепсію, то перед весіллям треба обов’язково сказати про це священику, який вичитував молитву Василія Великого від злих духів. Якщо ж хворобу буде «завінчано», то вона вже ніколи не покине організм хворого.
Отже, як бачимо, щодо епілепсії існують різноманітні легенди, перекази, назви та способи лікування. Їх виникнення було спричинене передусім видимими проявами перебігу хвороби, що породило уявлення про вселення в тіло людини злого духа.
В українців побутувало вірування, що хворобу можна наслати шляхом «перепою» або «дання». На Поліссі «дання» вважалося однією з найстрашніших хвороб.
За народними переказами цю хворобу зазвичай «дають», «упирають на горілку» під час гулянки (особливо багатолюдної, такої як весілля) особи, які володіють знаннями з чорної магії. Крім горілки й «чорного» слова, до компонентів додавали ще й різні субстанції, які локально варіювалися. Так на Поліссі вірили, що «даннє» робили з вужа (або гадючої отрути) і закладали під нігті, які потім вмочувались у горілку, якою напували людину. На Київщині основним компонентом брали порошок гадюк, ящірок або жаб, в Карпатах – линовище гадюки або корінь «матрігану» (Atropa belladona L.).
На Поліссі вірили: щоб