Народна медицина і магія українців. Ірина Ігнатенко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Ірина Ігнатенко
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Здоровье
Год издания: 2016
isbn: 978-617-12-2087-4,978-617-12-2088-1,978-617-12-1549-8
Скачать книгу
вузлів.

      Лікуючи дитину, хворого малюка клали на хлібну лопату (як правило, це робила мати) і саджали її, як хлібину, в піч. Частіше імітували цей процес. Так, на Житомирщині, якщо дитина до п’яти місяців була худою і не поправлялася, вважали, що вона має сухоти, які треба було запікати. Для цього мати вдосвіта «вчиняла діжу», баба-повитуха виламувала в садку 9 «живців» (вишневих гілок) і заходила до хати. Мати питала: «Нащо тобі ці живці?» Та відповідала: «Я це гілля наламала, щоб нас сухота не займала, цими різками буду сухоту чухрати, хай не заходить до нашої хати». Потім баба брала лопату, клала на неї живці, на них – хліб і саджала в піч. Одного з членів сім’ї вона виганяла за двері. Дитину обливала водою подібно до того, як змивали хліб перед тим, як саджати в піч, і клала маля на лопату. Мати притримувала дитину, а баба тричі в «челюсті» її саджала. Той, хто був за дверима, питав: «Що ж ти робиш?» – «Сухоти запікаю», – відповідала баба. І так тричі. Після цього вона віддавала матері дитину, тричі сплюнувши вліво і вправо.[37]

      Символіка цього обряду, можливо, основана на ототожнюванні дитини і хліба, а процес випікання хліба – з появою дитини на світ. При цьому її ніби повертали в материнське лоно (піч), щоб вона народилася заново.

      Специфічною дитячою хворобою, добре відомою на Поліссі, були «зноски» («знос», «знескі», «сходини»). Так, за народними уявленнями поліщуків, жінці з немовлям, якому немає ще року, слід уникали зустрічей з іншою жінкою, котра так само несе немовля. За віруваннями жителів Полісся, на «зноски» захворіє та дитина, яка буде нижча від іншої. Тому мати (чи батько) намагається підняти чи підкинути свою дитину вище, тим самим забезпечити її перевагу над іншими. Інша мати, побачивши таке маневрування, пускала в оборону словесні формули: «Пудкидаєшь високо, да шоб закопала глибоко», або: «Хто поднимає, нехай Бог приймає».

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

      Примечания

      1

      Польові матеріали зібрані мною в складі експедицій з працівниками Національного музею народної архітектури та побуту Пирогово (2003 р.); Державного центру захисту від техногенних катастроф (2003–2006 та 2011 рр.); НЦНК «Музей Івана Гончара» (2013 р.); зі студентами-етнологами історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка в межах етнографічної практики (2007, 2012 р.).

      2

      Центром Поліського краю, його ядром, є територія басейну річки Прип’ять та її правих приток. Це насамперед такі терени: Ратне – Іваново – Береза – Іванцевичі – Гванцевичі – Старобин – Птича – Мозир – Єльськ – Словечне – Олевськ – Сарни – Костопіль


<p>37</p>

Иванов П. Этнографические материалы, собранные в Купянском уезде Харьковской губернии. Приметы и поверья, относящиеся к беременности и к рождению детей // Этнографическое обозрение. – М., 1897. – № 1. – С. 52–53.