Людина в масці струсив із плаща на підлогу останні краплі. Краплі впали і забриніли. Потім було стримане коротке привітання.
– Відтоді як ми зустрічались востаннє ти жодного разу не зв’язався ні з ким, – почала Медуза. – Ми кілька раз намагалися вийти на контакт, але ти не відповідав. Ми думали з тобою щось скоїлось.
– Я був надто заклопотаний однією важливою справою.
Він збрехав. На його пам’яті не було жодної спроби контакту – ні вікон, ні снів. Очевидно хтось свідомо відключав його пам’ять.
– Ми не могли ухвалювати рішення без тебе, – додала Медуза. – Адже в тебе право вето.
– Чудово. Що за рішення?
Медуза перезирнулася з Дельфіном.
– Леді нас покликала, щоб провести екстрене засідання Асамблеї. Ми самі поки що мало знаємо.
– Пліткують, що у Галактиці завівся космічний пірат, – шепнув Дельфін.
– На котру годину заплановане засідання? – Людина в масці поглянув на годинник. У мене увечері важлива зустріч.
– Це пов’язано з музикою? – запитала Медуза. – Ти здається складаєш ноктюрни?
Він обережно глянув на Медузу. Чи не намагається вона вдати, що знає найменше про його останнє життя? Якщо вони його розшукали, то їм все уже відомо. З нею треба бути насторожі. Втім, як і з Дельфіном.
Він спробував перевести розмову на інше:
– Йог не намагався вийти на контакт з кимсь із вас після історії з Колесом?
Вони похитали головами.
– Схоже, йому не вдалося врятуватися.
Людина в масці кивнув. Зустріч мала початися за чверть години.
– Дивну маску ти собі обрав цього разу, – сказав Ліра Людині в масці, перебираючи білими пальцями хвилі.
– Бачиш, Ліро, для мене самого загадка, до яких сил себе віднести – до лівих чи правих. Тому яку б маску не вдягнув, вона на відповідатиме моїй сутності.
– У кожному з нас є добре і лихе. Важливо, що переважає. Якби тобі довелося розчавити мураху, ти мав би збудувати мурашник, – мовив Ліра.
Людина в масці посміхнувся:
– Мені доводилося чавити не лише мурах. І не з власного бажання. Мене вистежували, я захищався…
– Вбивство під час захисту не вбивство.
– А приречений однак помре, бо закінчилось його земне життя, – продовжив Людина в масці. – Я знаю. Що у вас тут нового?
– Глухомань… – зітхнув Ліра. – великі кораблі давно не тонуть. Так, інколи маленькі човники з одним-двома рибалками. Флотилія Голубої Леді відчутно поріділа. Лише вчора через розпад ядерного палива розвалились 4 підводні човни і 2 шхуни.
Ліра заграв голосніше. Людина в Масці притулився до рожевого фонтану, вода якого пахла розмарином і прикрив очі…
– Тут, до речі, недавно була Лі, – сказав Ліра, не припиняючи гру…
Людина в масці уважно глянув на нього.
– Вона розмовляла з тобою? Давно?
– Років зо два