– Все одно мені треба з ним побалакати. Я люблю мистецтво.
Жак знову стенув плечима.
– Це не малярство, а карикатура. Малює якісь трикутники, кубики, ромбики, а потім каже: «Тут намальовані три жінки». Крейзі. Я вас можу провести до нього. Але потім не кажіть, що я не попереджав. Він не надто гостинний…
– Пабле, – прокричав Жак з порогу, – Я до тебе гостю привів. Міс любить мистецтво і хоче познайомитись з твоєю писаниною. – Гей, Пабле, ти вдома? От бісовий поріг, – вилаявся Жак і потер вдарену ногу.
Посеред кімнати сидів худорлявий чоловік і водив вугіллям по мольберту. Він озирнувся лише на мить і знову відвернувся до картини.
– Ти б намалював мій портрет? – запитала вона.
Він кілька секунд дивився на неї, потім похитав головою і продовжив малювати.
– Чому ні?
– Мій колір рожевий, а твій помаранчевий. Я не малюватиму тебе, – відповів художник.
– Я ж казав, що він крейзі. – втрутився Жак.
– Я б гарно заплатила.
– А я малюю лише те, що мені заманеться.
– Ти вважаєш себе зовсім вільним? Вільним від усього? – запитала вона.
Якийсь час він мовчав.
– Моя свобода – мої картини. Ну і що з того, що кожен в них бачить різне? Я ж бо знаю, що на них. Ось картина три жінки, а, можливо вона тут одна, а то й більше. Я малюю вночі, а сплю вдень. Вітаю друзів вистрілом з револьвера…
– Ти так само легко як і від грошей відмовишся від корабля-мийки і свого імені? – запитала Лі.
Художник вдоволено усміхнувся.
– А від своїх картин?
– Атож.
– А від кольорів?
Пабло мовчав. Лі чекала.
Він заперечно похитав головою. Вона зітхнула.
– Я багато мандрую, але ще не зустріла жодної вільної людини.
– Свобода завжди умовна.
– А потім вона почала танути у повітрі, – розповідав Жак. – Спершу я думав, що це мені привиділося, але вона стала зовсім прозорою і зникла.
Ті, що слухали історію зашуміли.
– Схоже це справді була, Лі…
– Та вигадує він усе.
– Іч, фантазер.
– Хіба не бачиш, перебрав хлопець трішки.
– А ходімо попитаємо Пабло…
3. Дивний гість
Якби котресь із ваших життів минуло в Туманному Альбіоні, ви б навчились цінувати кожен сонячний день. Золоті і срібні краплі падали на охайно підстрижену траву англійських газонів. Взагалі всі англійці люди охайні і пунктуальні.
Контора містера Нека працює з 10-ої до 17-ої мінус двогодинна перерва з 13-ої до 15-ої. Його автомобіль часто буксує у розм’яклій від дощу землі десь посеред фермерського господарства, яке він провідує по дорозі на роботу. Тоді хазяїн залишає авто серед калюжі до вечора і рушає у контору пішки, забруднючи дорогою високі гумові чоботи. Мокра земля чавкає під ногами, із болота вистрибують жаби подивитися хто іде…
По правді кажучи, до контори можна доїхати і на Трістані, але після прогулянок