У Вікторії аж дух захопило. Х-переходи…про таке можна було лише мріяти, бо ж ними у галактичному союзі користувалися лише дуже поважні персони, а в корпораціях то узагалі начальство.
– Але як? – ледь вимовила дівчина.
– Справа в тому, що керівник відділу розробки і підготовки тераформування, скажімо так, мій друг, Тому Уріс був дуже радий, що я йому відправляю стажера. А коли побачив твій проект, то узагалі вирішив зманити тебе. Та я пояснила, що це можливо лише після трьох років служби. Поки що ти належиш об’єднанню Адаран, та співпрацю ніхто не відміняв.
Вікторія раптом відчула, скільки відповідальності одразу ж звалилося на неї. Скільки людей з цікавістю спостерігати за звичайною, хоч і талановитою студенткою.
– Я готова.
– От і добре, керівником твого проекту буду я. Тож маєш мій особистий канал зв’язку, – вона простягла малесенький срібний диск для комунікатора.
– Але навіщо вам усе це?
Селіна всміхнулася.
– Ти добре знаєш, що до академії приймають не всіх охочих. Ми ретельно відбираємо курсантів. І так само ретельно стежимо за молодими офіцерами в подальшому. А коли з’являється той, що вартий особливої уваги, а такі бувають, то він повинен отримати її усю, на благо Адарану. Бо ж такі випускники дуже цінні і за межами нашого об’єднання, та й корпорації іноді не проти отримати наших їх. Академія, як і Адаран, має свій зиск у відповідь на те, що дає. Зараз ми допоможемо тобі, а потім, гляди, і Грану поміч твоя знадобиться. Та ще й парі з генералом – неабияке задоволення.
– Він вас кохає?
Селіна підняла брови.
– Це так помітно?
– Так.
– Молодець, хоча ти не менталіст, але дуже кмітлива.
– Я відчуваю людей.
Вікторія вже трохи розслабилася.
– Це має свої плюси, коли так. Сподіваюся, що в нас все вийде.
Селіна торкнулася екрану і там з’явилася робота Вікторії.
– То ти будеш її продовжувати, чи це буде якась нова планета?
– Я ще не вирішила, з можливістю Х-переходів я можу і нову взяти. Це буде цікавіше, я думаю.
– Тоді іди вибирай. Доступ в тебе буде. А я підготую усі дозволи.
Вікторія вийшла на двір. Сонячне проміння сліпило очі. А вона стояла не взмозі повірити у те, що з нею відбувається. Писк комунікатора відволік від роздумів. Це був Ден. Усі ранкові романтичні роздуми геть вилетіли з голови. Вона стисла зуби.
– Так, я слухаю?
– Привіт красунечка, – почулося у відповідь.
Не те щоб Вікторія не любила компліментів, чи не вважала себе гарною, та таке привітання трохи вивело її з себе.
– Чого тобі, Ден?
– Чого ж таким тоном, наче я в чомусь винен, – обурився він.
Вона зітхнула.
– Ти трохи невчасно, у мене справи.
– Я хотів тебе запросити сьогодні увечері