Вікторії аж голова обертом пішла від такого. Юрій Новик, який це мовчки слухав, зітхнув.
– Шкода, курсанте, що ви стали свідком нашої невеличкої суперечки. Та бачите, як за вас «б’ються» мої керівники. Тому, коли ви вже тут, маю сказати, що я вражений вашими характеристиками, курсанте, особливо щодо робіт у пані Айї.
Вікторія поглянула на Верона. Той був не тільки викладачем і начальником, та якось так склалося, що він став їй добрим другом. Він кивнув. А комендант продовжив.
– Судячи з характеристик, які ми маємо, ми (звичайно, коли ви не проти) проведемо експеримент. Ви, якщо й справді ви переведетесь у корпус дослідників, не будете втрачати цілий навчальний рік. І здасте випускний іспит з іншими випускниками цього року.
Голова іще сильніше пішла обертом.
– Бо ж ми, якщо ви й справді така вправна, тільки затримуємо талановитого офіцера. Вам пропонується пройти курс підготовки самостійно і зробити дипломний проект. І коли все вдасться, то місце на кораблі Об’єднань вам гарантовано раніше на цілий рік.
Вікторія вчепилася в стілець. Від несподіванки і захвату аж в голові паморочилося.
– Але, це тільки у тому разі, якщо ви підтвердите свій перехід.
Генерал зітхнув.
– То ви готові ризикнути?
– Так.
Чітко відповіла дівчина, а він знову зітхнув.
– Шкода, мені б такі як ви були б не зайві.
– Акіра, тобі хіба хлопців не вистачає? – посміхнулася Селіна – Куди їм таке ніжне створіння?
– Куди? – не здавався генерал, – таке ніжне створіння неабияк прикрасило б нашу базу, до того ж, судячи з характеристик, не таке воно вже й ніжне, коли має «відмінно» з фізичної і бойової підготовки.
Він поглянув на Вікторію.
– Яку кваліфікацію маєш, дитино?
– Майстер снайпер, – з гордістю повідомив Верон.
Добре, що Верон завжди перед начальством хвалив учнів, а то чути про свої досить провальні кваліфікації з пілотажу, якось не хотілося.
Генерал кивнув.
– Дівчино, ото воно тобі треба оті дослідники?
У його сірих очах танцювали іскри, генерал відхилився на спинку крісла і схрестив руки на грудях. Вікторія відчувала усю важливість моменту.
– Так. – Видихнула вона.
– Дарма. Та коли ти зміниш свою думку, я сподіваюся це станеться, то ласкаво просимо. А поки що, успіхів тобі, дівчино, розумні і талановиті завжди потрібні своїй батьківщині, де б вони не служили.
– Розмову можна вважати завершеною, – резюмував комендант.
– Так – Акіра встав.
Усі підвелися і відсалютували. І вже за хвилину у кабінеті залишилися лише Верон і Селіна.
– Ну, красунечка, –