– У нас закрито до обіду, – сказав він. – Але кава є.
– А цинамоновий рулет? – запитала з надією Джулія.
Барбі похитав головою.
– Розі їх не готувала. Намагається зекономити пальне для генератора, щоб працювати якомога довший час.
– У цьому є сенс, – погодилась Джулія. – Тоді просто кави.
Він приніс кавник і зауважив, наливаючи каву:
– У вас утомлений вигляд.
– Барбі, цього ранку кожен має втомлений вигляд. Усі жахливо налякані.
– Як справи з газетою?
– Я думала, випущу її на десяту, але виглядає на те, що вийде вона лише близько третьої дня. Це буде перший надзвичайний випуск «Демократа» з того часу, як наша Престіл якось була розлилася втричі вшир.
– Проблеми з друком?
– Та ні, поки живий мій генератор. Просто я хочу сходити до бакалії, подивитися, чи не зібралася там орда. Якщо так, додати про це в репортаж. Піт Фрімен уже мусить там знімати.
Барбі не сподобалося це слово – орда.
– Господи, я сподіваюсь, люди будуть поводитися пристойно.
– Будуть. Це ж, врешті-решт, Мілл, а не Нью-Йорк.
Барбі не був певен, що є істотна різниця між загнаними в кут польовими й міськими мишами, але промовчав. Вона краще за нього знала місцевий люд.
І Джулія, ніби прочитавши його думки, промовила:
– Звичайно, я можу помилятися. Тому-то й послала Піта. – Вона роззирнулася навкруги. За стійкою ще сиділо кілька чоловік, докінчували свої яєчні, допивали каву, і, звісно, за столом в кутку – «баляндрасником» на жаргоні янкі – затяті старигани пережовували події, що трапилися, і дискутували про те, що може трапитися надалі. Утім, у центрі ресторану залишилися тільки вона й Барбі.
– Маю до вас пару слів, – промовила вона стишено. – Перестаньте нависати, як той Кельнер Віллі[132], і сядьте.
Барбі слухняно сів, налив і собі кави. Йому дісталися залишки з денця кавника, тож і на смак вона була, як солярка… але ж, звісно, саме на денці й гуртуються головні сили кофеїнового воїнства.
Джулія засунула руку в кишеню сукні, витягла мобільний і штовхнула телефон по стільниці в його бік.
– Ваш полковник Кокс знову дзвонив о сьомій ранку. Гадаю, він теж не дуже виспався цієї ночі. Попросив мене передати вам оце. Він не знає, що у вас є власний.
Барбі не поворухнувся, щоб узяти телефон.
– Якщо він уже чекає на доповідь, то серйозно помилився в моїх можливостях.
– Він цього не казав. Сказав, що йому треба з вами поговорити і хоче мати з вами постійний зв’язок.
Це схилило Барбі до рішення. Він відштовхнув від себе телефон у її бік. Вона аж ніяк не здивувалась.
– Іще він сказав, що, якщо ви не отримаєте його дзвінка сьогодні до п’ятої вечора, мусите йому зателефонувати самі. Він матиме новини. Сказати вам той його забавний код?
– Давайте, –