Аякже. Нема електрики – нема душу.
Ніч була безмісячна, але ясна, з неба на дім дивилися мільярди зірок, і виглядали вони такими ж, як одвіку. Може, там, нагорі, бар’єра нема? Президент на цю тему не висловився, тож, можливо, ті, хто вивчає цю справу, ще й самі не знають. Якщо Мілл опинився на дні чогось на кшталт колодязя, а не накритий якимсь ідіотським скляним ковпаком, то справи не такі вже й погані. Уряд зможе скидати сюди все необхідне з повітря. Безперечно, якщо країна може витрачати сотні мільярдів на забезпечення корпоративних боргів, то й сюди закинути на парашутах трохи зайвих смаколиків і кілька паршивих генераторів вона може собі дозволити.
Подолавши сходи ґанку, він уже витяг ключа, та тут помітив, що щось висить на дверній клямці. Нахилився ближче, роздивився й посміхнувся. То був міні-ліхтарик. На розпродажу Останній День Літа в Берпі Лінда купила їх таких шість штук за п’ять баксів. Тоді це здалося йому дурним марнотратством, він навіть пригадав, що подумав тоді: «Жінки скуповуються на розпродажах із тих же мотивів, що й чоловіки деруться на гори – просто тому, що вони туди потрапили».
На задньому торці ліхтарика стирчала маленька металева петелька. Крізь неї було протягнуто шнурок від одного з його старих кедів. До шнурка було приклеєно записку. Він відірвав папірець і націлив на нього промінь ліхтарика.
Привіт, коханчику. Сподіваюся, ти в порядку. Обидві Джей нарешті вгомонилися. Обидві були розстроєні й неспокійні проти ночі, але кінець-кінцем повирубалися. Завтра я зранку на службі цілий день & я саме це маю на увазі – цілий день, з 7:00 до 19:00, наказав Пітер Рендолф (наш новий шеф – ЖАХ). Марта Едмандс пообіцяла взяти до себе дівчаток, благослови Господи Марту. Намагайся не розбудити мене. (Хоч я можу й не заснути.) Боюся, попереду в нас важкі дні, але ми їх переживемо. У коморі повно їжі, слава Богу.
Коханчику, я знаю, ти втомився, але чи не вигуляєш ти Одрі? У неї так і не минулося оте її дивне скиглення. Мо’, відчувала наближення цієї штуки? Кажуть, собаки передчувають землетрус, тож можливо…
Джуді й Дженні просили переказати, що люблять татуся.І я теж.
Ми встигнемо побалакати завтра, правда ж? Побалакати і скупитися.
Мені трішечки боязко.
Лін
Йому теж було боязко і не вельми радісно від того, що його дружині завтра доведеться працювати дванадцять годин в той час, як йому самому шістнадцять, а то й довше. Не радий він був і тому, що Джуді й Дженілл цілісінький день пробудуть з Мартою в той час, як їм, розуміється, також страшно.
Але найменше радості він відчував від того, що мусить вести на прогулянку собаку, тоді як надворі вже майже перша ночі. Він подумав, що вона дійсно могла відчувати наближення бар’єра; він знав, що в собак розвинене передчуття багатьох явищ, не лише землетрусів. Проте, якщо оте її дивне скиглення дійсно було пов’язане з