– Ну, чорт з тобою.
Сердячись на самого себе, Джонні відвернувся до заставленої пивними і винними пляшками довжелезної, на всю стіну, полиці, якраз у ту мить, коли по пандусу до крамниці піднялися Джуніор із Фредді. Мабуть, він вирішив, що єдина пляшка «Грому» не буде завеликою ціною, лиш би спровадити геть старого п’яницю, тим більше кілька покупців зацікавлено чекали на продовження шоу.
Написане вручну друкованими літерами оголошення на полиці повідомляло однозначно: АЛКОГОЛЬ НЕ ПРОДАЄТЬСЯ ДО ОСОБЛИВОГО РОЗПОРЯДЖЕННЯ, але цей страхопуд все одно потягнувся по пляшку, серед тих, що стояли посередині полиці. Саме там вишикувалось найдешевше пійло. Джуніор служив у поліції менше двох годин, але зрозумів, що бачить вельми нехороший приклад. Якщо Карвер піддасться цьому розпатланому алконавту, інші, більш пристойні, клієнти вимагатимуть і собі такого ж привілею.
Вочевидь, такої ж думки тримався й Фредді Дентон.
– Не роби цього, – попередив він Джонні Карвера, а тоді до Вердро, котрий дивився на нього червоними очицями обсмаленого польовим вогнем крота: – Не знаю, чи достатньо збереглось живих клітин в твоєму мозку, щоб прочитати, що там написано, але знаю, що ти чув, що тобі було сказано цим чоловіком: ніякого алкоголю сьогодні. Отже, катай на свіже повітря. Засмердів тут усе.
– Не маєш права, офіцере, – промовив Сем, витягуючись на весь свій зріст п’ять з половиною футів[135]. На ньому були брудні полотняні штани, майка «Led Zeppelin»[136] і старі капці з затоптаними задниками. Підстригався він останній раз, либонь, ще коли Буш ІІ високо стояв у соцопитуваннях. – Маю право. Вільна країна. Так написано в Конституції Незалежності.
– У Міллі дію Конституції відмінено, – сказав Джуніор, сам не уявляючи того, що промовляє зараз чисте пророцтво. – Тож давай, ушивайся звідси геть.
Боже, як він гарно почувався! За якийсь день він перейшов від мороку безнадії до осяйного завзяття.
– Але…
У Сема затремтіли губи, він намагався сформулювати якісь аргументи.
Джуніор з відразою й захопленням помітив, що на очах старого пердуна виступили сльози. Сем простягнув уперед руки, які тремтіли ще гірше за його розтулені губи. Він мав лише один аргумент, хоч як важко йому було користатися ним на очах у публіки. Але нічого іншого не залишалося.
– Джонні, мені дуже треба. Серйозно. Хоч трішечки, щоб подолати трясучку. Останню, і все. Я ні в що не встряватиму. Клянуся іменем моєї матері. Відразу ж піду додому.
Домом Сему Нечупарі слугувала халупа посеред гидотно лисого, утиканого старими автозапчастинами подвір’я.
– То, може б, я… – почав Джонні Карвер.
Фредді його проігнорував.
– Нечупаро, у тебе в житті не може бути останньої пляшки.
– Не називай мене так, – скрикнув Сем Вердро. Сльози пролилися йому з очей і поповзли по щоках.
– Старигане,