– Я, може, й чув щось таке, – проказав Барбі, – але мій мозок переймався іншим… Літаком. Лісовозом. Людьми, що загинули на шосе 117. Тими напрочуд скромними людськими жертвами.
– Вони рикошетили й рикошетили… а тоді, вище сорока семи тисяч футів – вжик-вжик! – і почали собі летіти геть. Між нами кажучи, я навіть здивований, що ми не втратили нікого з наших акробатів-літунів.
– А вони вже пролетіли понад цією штукою?
– Менше двох годин тому. Місія пройшла успішно.
– Хто це зробив, полковнику?
– Ми не знаємо.
– Це наші? Це якийсь науковий експеримент вийшов не тим боком? Чи це, Господи вбережи, якесь тестування? Ви обіцяли мені правду. Ви заборгували правду цьому місту. Люди тут уже дуже налякані.
– Розумію. Але ми тут ні до чого.
– А хіба ви знали б, якби це було не так?
Кокс завагався. Коли він заговорив знову, голос його звучав тихіше.
– Я маю надійні джерела в моєму департаменті. Хтось лише пердне в Службі безпеки, як нам уже чутно. Те саме щодо Дев’ятої Групи в Ленглі[110] і пари інших контор, про які ви ніколи навіть не чули.
Цілком імовірно, що Кокс казав правду. Проте не менш імовірним було й протилежне. Він цілком відповідав власному покликанню, врешті-решт; якби його поставили вартовим отут, серед холодної осінньої темряви в ряду оцих дрочил-морпіхів, Кокс точно так стояв би спиною до міста. Йому б це не подобалося, але наказ є наказ.
– Чи є сподівання, що це якийсь природний феномен? – спитав Барбі.
– Такий, що цілком відповідає визначеним людьми кордонам міста? З кожним завертом і кожною сраною щілинкою? Як ви гадаєте?
– Моя справа питати. Ця штука проникна? Ви знаєте?
– Вода проникає, – сказав Кокс, – хоча й потрошку.
– Як таке може бути?
Утім, він сам бачив, як дивно поводиться вода; разом з Джендроном вони це бачили.
– Звідки нам знати? – в голосі Кокса почулося роздратування. – Ми працюємо з цим усього лиш якихось дванадцять годин, навіть менше. Тут так раділи, так ляскали одне одного по спинах, коли тільки вичислили, на яку висоту ця річ здіймається. Згодом і нове щось з’ясується, але поки що ми просто не знаємо.
– А повітря?
– Повітря проникає краще. Ми встановили пункт моніторингу там, де ваше місто межує… ммм… – Барбі розчув шелестіння паперів, – з Гарлоу. Там уже провели, як вони це називають, «продувні тести». Гадаю, так вимірюється співвідношення між кількістю того повітря, що проникає, і того, що відбивається. У будь-якому разі, повітря проходить, і то набагато краще за воду, хоча науковці кажуть, що все одно не цілком. Це дуже сильно вплине на вашу погоду, друже, хоча поки що ніхто не в змозі сказати, в який бік. Чорт, можливо, Честер Мілл перетвориться на Палм Спрингс[111], – розсміявся він, проте доволі вимушено.
– А тверді частинки? – Барбі