– Нічого. Наскільки мені відомо, нічого.
Її це так здивувало, що вона розгубилася, не знаючи, що сказати далі. Це було так не схоже на ту Джулію Шамвей, яку добре і давно знали мешканці Мілла.
– Щодо мобільних, так, – промовив він. – Вхідні й вихідні дзвінки з Честер Мілла зараз заблоковано. В інтересах національної безпеки. І, з усією моєю повагою, мем, на нашому місці ви зробили б так само.
– Сумніваюсь.
– Справді? – промовив він зацікавлено, не гнівно. – У безпрецедентній для всього світу ситуації, де задіяно технологію настільки далеку від розуміння нами й будь-ким?
І знову вона змовчала, забарившись із відповіддю.
– Мені зараз важливо поговорити з капітаном Барбарою, – промовив він, повернувшись до оригінального сценарію. Власне, Джулія була здивована, що він взагалі так далеко був відійшов від свого першого питання.
– Капітаном?
– У відставці. Ви можете його знайти? Візьміть із собою мобільний телефон. Я дам вам номер, за яким дзвонити. Цей канал прохідний.
– Чому я, пане полковнику? Чому б вам не зателефонувати до нашої поліції? Або комусь з міських виборних? Я певна, що всі троє в місті.
– Навіть не намагатимуся. Я сам виріс в маленькому містечку, міс Шамвей…
– Щасливчик.
– … тож досвід мені підказує, що міські політики знають мало, міські копи багато, а видавець міської газети знає все.
Проти волі вона розреготалася на цю його фразу.
– Навіщо вам марудитися з телефонним дзвінком, якщо ви можете зустрітися з ним віч-на-віч? У моєму супроводі, звичайно. До речі, я якраз виходила з дому, щоби поїхати до свого боку бар’єра, коли ви подзвонили. Знайду Барбі, і ми…
– Він так себе по-старому й називає, невже? – здивовано перепитав Кокс.
– Я його розшукаю й привезу з собою. Влаштуємо міні-прес-конференцію.
– Я не в Мейні. Я в окрузі Коламбія. На Об’єднаному комітеті начальників штабів.
– Я мушу бути вражена? – Та так воно й було, трохи.
– Міс Шамвей, у мене нема зайвого часу, гадаю, у вас теж. Тож, в інтересах нагального вирішення цієї проблеми…
– А це можливо, як ви вважаєте?
– Перестаньте, – обірвав він її. – Не маю сумнівів, перш ніж очолити газету, ви були репортеркою, я певен, ставити запитання для вас цілком природно, але наразі фактор часу – головний. Ви можете виконати моє прохання?
– Можу. Але якщо вам потрібен він, ви отримуєте й мене. Ми виїдемо на шосе 119 і звідти зателефонуємо вам.
– Ні, – промовив він.
– Чудово, – ласкаво відгукнулася вона. – Вельми приємно було потеревенити з вами, пане полковни…
– Дайте мені договорити. З вашого боку шосе № 119 тотально ФУБАР[94]. Це означає…
– Мені