Коли хмара на митниці розійшлася і було викликано три вертольоти з міністерства надзвичайних справ, щоб розгрібати наслідки катастрофи, ми вже чудувалися автоматичними дверима у туалеті на першій заправці після кордону. Ти підходиш – і вони відчиняються. Казка якась. Ніколи не переставала мене дивувати людська винахідливість. І дійсно – як може відчинити двері людина, яка, затискуючи двома руками свої сфінктери, щоб не впісятися, біжить з останніх сил від машини до місця, де збуваються мрії. Про затиснуті сфінктери – це я виключно про мужчин, звичайно. Коли закінчився напряг, дико захотілося спати. Наставав вечір, падав противний німецький дощ. Автобан несподівано звузився до однієї смуги, і ми пересікли знак «40». Я гальмонув до появи такого близького, як кінець світу, звуку, з яким тряслося крило, і їхав хвилин з двадцять зі швидкістю, якої вимагав суворий німецький знак. Охоти башляти триста марок за перевищення швидкості в нас із Бардом не було, тому я виконував усі знаки чітко, і навіть занадто. Коли автобан знову розійшовся до своїх звичних розмірів, я, глянувши в дзеркальце, помітив величезний хвіст машин, який назбирався за нами за цей час. І дійсно – обігнати наш екіпаж було неможливо, на моргання фарами ззаду ми не реагували, позаяк елементарно не було видно, чи хтось моргає, чи ні, за відсутності дзеркал у машині. В Німеччині нема обмеження швидкості на автобанах, і якщо на ділянці, де є ремонт, висить знак «40», то всі акуратно їдуть «соточку» і не переживають, що буде стояти поліція, бо поліція вірить німецькому народу на слово і стояти там не буде. І тим більше нереально знайти придурка, який буде пхатися зі швидкістю черепахи річної звичайної по дорозі, яка рівніша від будь-якої української в триста разів. Ніколи в житті не бачив я стільки «факів» у свій бік, як тоді з усіх чотирьохсот тисяч машин, які
Автор: | Кузьма Скрябін |
Издательство: | Фолио |
Серия: | |
Жанр произведения: | Поэзия |
Год издания: | 2006 |
isbn: | 978-966-03-4039-8 |
і нікому про це не розказуйте. І він відчепився. Вся товпа погранців, яка зібралася біля нашої машини, залишила границю без догляду на добрих півгодини, і за цей час, можливо, поляки перекинули на Бундес дві-три фури, вантажених китайцями-нелегалами. Німці дали нам спокій, відійшли на пару кроків назад, спостерігаючи, як ця купа мотлоху має стартувати з місця без допомоги коня або трактора-буксира. Я крутнув стартером, машина випустила величезну голубу хмару диму, яка проковтнула всю митницю. Видимість просто стала рівна нулю. Дідок на сірому «фольксі» з дрезденськими номерами з розгону затаранив білу «Шкоду». Три наркоділери, дякуючи Богу за таку оказію, перейшли кордон, тримаючи на витягнутих руках піднос із кокаїновими дорожками. А наша «Побєда», яку я після нашого з нею сексу вважав за живу чувіху, видно, перділа або, скоріше. ригала. Це була нормальна реакція машини, яка звикла їздити на ослиній мочі, на пропозицію поїхати на євробензині. Я зі страху тикнув навмання ручку передач, і мій мустанг у два велетенські стрибки подолав відстань до початку автобана з надписом: «Вількоммен Бранденбург», що по нашому означало – «Добрий вечір, дівчата. Ми приїхали».