– Маріко, Маріко, кажи, що хочеш м'яса з малого ведмедяти.
Іван пішов у ліс. Бачить, іде стара ведмедиця з ведмедятами. Прицілився стріляти, а ведмедиця каже:
– Іванку, не вбивай мою дитину, бо твоя куля знищить третю частину світу і впаде під явір, з-під котрого ти її узяв. Бери собі ведмежа живим. Сестра не буде їсти моє ведмедятко, а ти його вичеши й пусти.
Старший розбійник дивиться, а груша цвіте.
– Ой, Маріко, твій брат не вмирає!
І потому словами сестри відправляв Іванка на усяку звірину, та Іванко вертався живим і приносив їй живе звірятко.
Тоді старший надумав ще одне хитре діло. Аж і тепер Іван не загине, то більше ніколи! Говорить Маріці:
– Скажи йому, аби він пішов межи дві гори принести води. Ті дві гори одна одну б'ють, а межи ними є криниця. Коли він буде брати воду, гори його здавлять.
Іван пустився у дорогу. Але до криниці потрапив на полуднє, коли гори перестали битися. Зачерпнув собі води, вернувся додому.
А розбійник собі пригадав, що є й інший спосіб позбутися хлопця. І намовляє дівчину:
– Кажи йому, що за горою меле дванадцять млинів, і най тобі принесе з них борошна. Ті млини відчиняються раз у двадцять років – мелють людські кістки. Завтра двері на млинах відчиняються і, як тільки він зайде, замкнуться за ним.
Іван іде по борошно у чортівські млини. Але та дорога була досить довга. Зробив собі пищалку і грає. Доки дійшов, то за ним зібралися усі лісові звірі. Так зі звірятами зайшов. Двері ніяк не могли запертися, стільки було звірів. Іван набрав у кишені борошна і повертається додому.
Груша зацвіла. Старший розбійник каже:
– Недобре! Клятий хлопець і там не загинув. Ну, Маріко, остання порада. Зробися здорова і попроси Івана: «Най я тебе, братику, у паренім молоці скупаю». Він скине сорочку, викупається і від слабості засне. А ти візьми кінського волосся, зв'яжи йому руки і свисни мене.
Так і сталося. Маріка попросила:
– Братику мій любий, я хочу зробити за твої труди одне добре діло: най я тебе скупаю у паренім молоці!
І купала його так, що скоро заснув. А тоді зв'язала йому руки кінським волосом і свиснула розбійника. Старший розбійник вибіг із комори, перебрав на себе Іванову силу і розбудив хлопця. Та й судить над ним суд – якою смертю погубити. Сестра уже пожаліла брата і почала просити, щоб розбійник його не вбивав, бо й Іван його не вбив. І старший розбійник виколов йому очі. А потому взяв хлопця на плечі, поніс у ліс і кинув у колодязь. Нічого там Іванові не сталося, лише не міг вийти.
А в ліс прийшли люди. Розгарячилися в роботі й відправили по воду хлопчину, що був їм за підручного – каймана. Хлопець не журився – узяв відро, приходить до колодязя. Та чує, що в колодязі щось хлюпочеться. Налякався кайман, прибіг без води. Лісоруби почали кричати:
– Чого лишив відро?
– Лишив, бо там чорт!
Люди взяли палиці і йдуть до колодязя. Дорогою говорять про себе:
– Не біймося чорта! Усі разом уб'ємо його!
Іван почув з колодязя, про що люди радяться, й гукає:
– Не