Поклав на нього руку, а бук почав одразу нагинатися. Маріка закричала:
– Брате, не хитай, бо майже впаде!
Іванко, як побачив, що бук подається, поклав на нього другу руку. Вийняв дерево з корінням і перевернув верхом до землі, а корінням догори. Тоді узяв сестру на руку і легко поніс.
Іде, іде – крізь темні ліси. Бачить якийсь блиск. Підійшов, а то блищить у камені. Таке маленьке світло, як від свічечки. Іванко вдарив у каменя, а той розсипався на порох. І помітили, що в землю ведуть сходи. Зійшли униз – там двері. Хлопець їх розбив і здивувався: сімнадцятилітня красна дівчина варила в печі їсти. Вона запросила:
– Заходьте в нашу хижу і щось поїсте, бо виджу, що голодні.
Сіли вони їсти, а дівчина приказує недобре:
– Вечеряйте, та йдіть собі геть, бо тут живе дванадцять розбійників. Коли прийдуть – порубають вас!
Іванко їй відповідає:
– Нам однаково. Нянько нас відправив у хащу на смерть, щоб загинули.
Нараз земля колишеться – приходять розбійники. Дивляться, а їхні дванадцятиметрові двері розбиті на порох. І радяться:
– Що маємо робити? Чи йдемо до хижі, чи лишимо все своє добро?
А старший говорить:
– Хлопці, я не дуже лишив би наше золото і срібло, але тут була велика сила. – Далі подумав і сказав: – А все-таки заглянемо в хижу.
Заходять до хати, а там сидить хлопчина і ще менша дівчинка. Тоді вже нічого не брали в голову на них. Розвішали рушниці по стінах, сіли собі вечеряти. Коли повечеряли, старший наказав:
– Ану, хлопці, підіть у пивницю і принесіть пива.
Троє скочили в пивницю і принесли три бочки пива.
Старший почав бесіду з Іванком:
– Коли ти вип'єш цілу бочку пива, то лишишся живим.
На то Іванко каже:
– А ви зробіть наперед самі, аби я бачив – як.
Старший зупинився коло бочки, вдарив перстом у дно, вибив його, підняв бочку і випив усе пиво.
То-то був хлопчище!
– Ну, випий ти!
Іванко став, і коли мізинцем ударив у бочку, обручі порвалися і пиво розіллялося. Розбійники схопили свою зброю, обскочили Іванка й закричали:
– Підіймай угору руки!
Іванко засміявся:
– Послухайте, люди, думаю, перед смертю ви дозволите мені побавитися шаблею.
І коли витяг свою шаблю, то нараз відтяв одинадцять голів. Старший був хитрий, впав у кров, і йому лиш вухо Іванко сягнув. Зібрав хлопець розбійників і позносив у порожню хижу, а сам рушив по других кімнатах. В одній стільки золота, що тільки посередині лишилася вузенька доріжка; у другій – одежа, яку собі задумати; а у третій – хліба, муки, сала – всього, що потрібно. Хіба лише пташиного молока нема. Коли Іван оглянув ґаздівство, каже служниці:
– Дівчино, як ти сюди потрапила і чия ти?
– Я того й того царя дочка. Ходила у школу, що на краю міста. Розбійники напали на мене і взяли із собою. Так я вже шість років тут перебуваю.
– Коли вмієш писати і розумієшся у світі,