Вийшла сестра Маріка і пустила жебрака у дім, дала йому їсти. Жебрак поїв і хоче відробити: заніс води і дров до хати. Потім пішов у хлів і почистив з-під худоби гній. Так лишився й на ніч. Опівночі приходить розбійник з полонини з волом на плечах. Заходить до хижі, дивиться – на лавиці лежить якийсь дідок.
– Що то за один?
– То старий жебрак. Говори тихо, бо він спить.
Сіли вони вечеряти, а потому пили й грали в карти десь до години по півночі. У годину по півночі полягали спати. Були п'яні, п'яні. А Іван не спав. Він мав на собі гуню[4] – рідку, як сачок. Дивився крізь дірки і побачив, що вони заснули. Тоді тихо встав, підійшов до постелі, де лежав розбійник, і взяв свою сорочку, шаблю та рушницю. Як одягнув на себе сорочку та ще покропився молодильною водою, то став такий, як молодий принц. Пройшовся по кімнаті і почав будити розбійника з сестрою. Коли їх розбудив, то нараз обоє впізнали його і дуже налякалися. Але Іван каже:
– Я вас не буду бити, досить, що ви з мене посміялися…
У закутку помітив пищалку і згадав своїх звірят. Як почав пищалити, знову збіглася до нього усяка звірина. А ведмідь говорить:
– Царю наш, дозволь нам поборотися із розбійником.
І звірі розтягли того на шматки. Сестра дуже плаче за розбійником, що вона лишилася самотня. Але Іван пішов собі далі.
Скоро почув, що в одній державі – велика посуха, бо змій запер воду. Зібрався Іван зі звіркою і йде в ту державу.
Коли спустився з гір зі звіриною, народ дуже злякався і почав замикатися. Іван бачить: така страшна спека, що яйце може спектися просто на дорозі. Приходить він до корчми і каже:
– Дай мені, корчмарю, дві бочечки пива по сто п'ятдесят літрів!
Корчмар не міг принести, а відчинив йому пивницю:
– Бери собі сам.
Іван випив триста літрів пива, тоді почав бесіду:
– Які у вас новини?
– Новини недобрі, велика посуха, бо клятий змій позакривав нори. Уже мої три доньки дані за воду змієві. Завтра припадає на саму царівну. А вона десь десять років тому, як вернулася від розбійників.
Іван здогадався, що то царева донька, котру колись визволив з печери. І каже корчмареві:
– Веди мене, де змій!
Корчмар не хоче, він боїться. Але мусив Івана вести. Потім хлопець його відпустив. Сам сів на колодязі й чекає, коли царська донька прийде на свою смерть. А був один циган, котрий відпроваджував до змія приречених дівчат. І бачить Іван: везе коляска царську доньку. А вона ще здалеку впізнала Івана і жалібно заплакала. Циган зупинив коні, щоб кинути дівчину в колодязь. Але Іван скочив на коляску, аж вона по осі увійшла у землю, і говорить дівчині:
– Не бійся, я не дам тебе!
Та й викликає з колодязя змія:
– Молодий пане! Тут є дівка!
А коли змій показав дванадцять голів, Іван одразу відрубав їх шаблею. Циган вернувся із царською