Його в одвіт у пику затопив,
Бо мав кулак не надто обважнілий,
106 Приказуючи: «Хоч не з ряду бив,
Бо рухатись мені не дуже зручно,
А все ж удар не надто ослабів».
109 А той відмовив: «Трапивши невлучно
У пломінь, ти не квапив ніг прудких,
Коли монету карбував поштучно».
112 Товстун же: «Правда йде зі слів твоїх,
А чи слова ти правди говорив ці,
Коли за правду мав троянець їх?»
115 «Брехав я в слові, ну, а ти в карбівці, —
Сказав Сінон, – тож ти життя й знання
Віддав, щоб жить на чортовій верхівці».
118 «Клятвопорушнику, згадай коня, —
Відмовив черевань, – і тим карайся,
Світ пам’ята тебе до цього дня».
121 «А ти від спраги лютої старайся, —
Промовив грек, – налить живіт бурди
І черевом, як плотом, прикривайся!»
124 Тоді монетник: «В тебе, як завжди,
Мерзоти повен рот, на гидь багатий,
Бо спрагу чую й дмуся од води,
127 Ти ж весь в жару, горить язик проклятий,
І дзеркало, в яке дививсь Нарцис,
Ти б без запрошення почав лизати».
130 Що інтерес до спору в мене ріс,
Учитель мовив: «Що тобі в цім диві?
Ще трохи – й я цього б не переніс».
133 Коли сказав мені він так у гніві,
Я озирнувсь, і стид мене пойняв;
Ще й досі у душі він соромливій.
136 Мов той, хто лихом снив, як сон змагав,
І, щоб те снилось лиш, він мріяв спавши,
Бо переплутував з уявним яв, —
139 Таке ж і я чинив, благання славши
Від серця, щоб мені пробачив він,
І, що я прощений уже, не знавши.
142 «І менший сором більшу із провин, —
Сказав мій вождь, – спокутує звичайно,
Й тобі журитися нема причин.
145 І пам’ятай, що стану я негайно
З тобою, в разі доля допуска,
Подібні свари слухать непотайно.
148 Воліть їх слухать – воля то низька».
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
1 Язик той, що завдав мені страждання,
Від чого сором в мене ріс і ріс,
Одразу ж вгамував мої вагання.
4 Так я чував, – був у Ахілла спис
Від його батька, що у час той самий
І рани завдавав, і ліки ніс.
7 Залишили ми ті злощасні ями,
Обходячи по краю без доріг,
І не обмінювалися словами.
10 Похмурий день на відпочинок ліг,
Я бачив кепсько, мов крізь сутінь ночі.
Раптово я почув – звучав десь ріг;
13 Він заглушив би грім, що з хмар гуркоче
Між блискавок та дощових гірлянд, —
І спрямував туди свої я очі.
16 Коли під натиском невірних банд
Великий Карл втрачав братів по зброї,
Так моторошно не сурмив Орланд.
19 Звернувши зір в бік музики різкої
Й побачивши немов громаддя веж,
Я: «Вождю, тінь фортеці то якої?»
22 І він мені: «Уяву не бентеж,
То далина тебе ввела в оману,
Ти ж хочеш бачити і в пітьмі теж.
25 От станем