109 А той, бо спритність мав таки чималу,
Сказав: «Вам добре з Хитруном таким,
Що віддає своїх вам на поталу!»
112 Тут Никлокрил, перечачи усім,
Гукнув йому: «Як пустишся навтіки,
Чи з бігом не зрівняюсь я твоїм?
115 Як над смолою крил розмах великий
Розкину, то і видно буде нам,
Чи встоїш проти нашої ти кліки».
118 Читачу, подивуйся чудесам:
Всі стали очі обертать поволі,
І перший, хто не довіряв словам.
121 Цього Наваррцеві було доволі,
Напружив ноги та й стрибнув собі,
Урятувавшись від лихої долі.
124 Усі аж скаженіли у злобі,
Й найгірше той, хто більшого дав маху.
Він кинувся, гукнувши: «Я ж тобі!»
127 Але дарма: бо крил гінких до страху
Не прирівняти: цей шугнув на дно,
А той в повітрі уподібнивсь птаху.
130 Навчилось каченя не так давно,
Як сокіл надлетить – мале у воду!
І той у гніві, що втекло воно.
133 Розлючений Росотопчій нагоду
Не проминув, щоб дати бій усім,
І полетів над ямою наброду.
136 Не стрівся він з хабарником метким,
Тож бойовисько розпочав гаряче
На цей раз із товаришем своїм.
139 А цей, лихий, як яструб той неначе,
Теж в нього пазурі встромив зо зла,
Та й впали разом в озеро кипляче.
142 Жара в смолі їх миттю розняла,
Та повернутися не мали сили,
Бо обліпила крила їм смола.
145 І Борода, як інші, посмутнілий
Звелів, щоб четверо в парній імлі
На той бік прірви помагать летіли.
148 І тут, і там всі сіли на землі
Й гаки простерли вгрузлим у мерзоті,
Що вже спеклись в розтопленій смолі.
151 І ми їх залишили у турботі.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1 Самотнім, мовчки йти нам без супутніх,
Один за одним надійшла пора,
Як в міноритів прийнято покутніх.
4 Мені згадалась байка прастара,
Подібна тим подіям проречистим:
Езоп в ній вивів жабу та щура.
7 В «цю мить» і «зараз» схожість та ж за змістом,
Що в бійці тій і в баєчних рядках,
Коли поглянуть оком променистим.
10 А що думки по других йдуть думках,
То народилась з тої мислі друга,
І ось чому подвоївся мій страх.
13 Я думав так: «Лиш через нас наруга
Спіткала так їх і жорстоко, й зло,
Тож їх гризе і гіркота, і туга,
16 Що зло коли б їх дужче припекло,
Його б на нас зігнали і негайно:
Як зайцю з хортом, так би й нам було».
19 Волосся диба стало незвичайно,
Коли назад я раптом озирнувсь,
І так сказав: «Учителю, сховай-но
22 Себе й мене, щоб кожен з нас позбувсь
Тих Лихолапів: не одну їх тушу
Уже я бачу, гнівом всяк надувсь».
25 І він: «Твоє лице не швидше мушу
Сприймать, хоч був би я й свинцевим склом,
Аніж твою пойняту страхом душу.
28 Думки одним в нас в’яжуться вузлом;
Мої