– Чотирнадцять… – продовжував Тім.
– Мені потрібен був час. – Майкл розлив каву в чашки. – Лео хотів поговорити про справу.
– Лео хотів мати привід нажертися до всирачки.
– Ой-ой, – проспівав Тім.
– Пробач, маленький, – перепросила Джина сина, а тоді сказала вже значно м’якшим тоном: – Ти пропустив число. Куди поділося тринадцять?
Тім стенув плечима. Поки що він міг лічити лише до двадцяти восьми, та Джина завжди дбала про те, щоб він жодної цифри не пропускав.
– Іди вдягнися, Ба-Ба скоро прийде, – сказала вона сину.
Тім підвівся і пострибав геть з кухні, перестрибуючи з однієї ноги на іншу.
Джина вкинула пластівці в коробку і зі стогоном сіла. На цих вихідних вона відпрацювала подвійну зміну, щоб заробити трохи більше грошей. День ще навіть не почався, а вигляд у неї вже був геть змучений.
– Важке чергування? – запитав Майкл.
Вона сьорбнула кави й подивилася на нього крізь пару, що курилася над чашкою.
– Мені потрібні гроші на нового логопеда.
Майкл зітхнув і прихилився до стола. Попередній логопед лікувала Тіма, як могла. Малому потрібен був хороший фахівець, а хороші фахівці не входили у програму обов’язкового державного страхування.
– П’ятсот доларів, – сказала Джина. – Цього б вистачило до кінця місяця.
– Господи. – Майкл потер очі пальцями, відчуваючи наближення головного болю. Йому згадалися «БМВ» і «лінкольн», які він учора бачив біля будинку в Ґрейді. За гроші, на які було куплено ті машини, Тіма можна було б зводити до п’ятдесятьох хороших логопедів.
– Візьми з заощаджень, – сказав він.
Вона зневажливо пирхнула від сміху.
– Яких заощаджень?
Різдво. Вони витрусили всі відкладені гроші на Різдво.
– Я попрошу в лікарні ще одну зміну. – Вона підняла руку, попереджаючи його протест. – У нього має бути все найкраще.
– У нього має бути мати.
– А як щодо твоєї матері? – відбила вона.
Майкл міцно стиснув зуби, і на його обличчі з’явився затятий вираз.
– Я більше ні цента в неї не попрошу.
Вона поставила чашку на стіл, так грюкнувши, що кава вихлюпнулася на руку. Майкл не мав ані шансу на перемогу в цій суперечці – він знав, бо за останні п’ять років ця розмова відбувалася між ними мало не щотижня. Він працював понаднормово, намагаючись заробити більше, щоб у Тіма було все необхідне. Джина двічі на місяць відпрацьовувала зміни у вихідні, але щодо її роботи у свята Майкл був непохитний: у жодному разі. Він майже її не бачив. Іноді йому здавалося, що такий був її задум. Вони більше не були подружжям – вони стали партнерами, неприбутковою корпорацією, яка працювала задля покращення Тімового здоров’я. Майкл уже не пригадував, коли в них востаннє був секс.
– Учора ввечері дзвонила Синтія, – сказала Джина. Їхня розбещена сусідка. – У