Вона спробувала повернути йому гроші.
– Не мороч мені голову.
– Я не морочу. – У власному голосі йому почулася нотка відчаю. Ось він знову її злякав, і тепер ніякі гроші її не повернуть. – Просто розкажи мені щось.
Вона підкотила очі, але гроші тримала в руці.
– Розказати що?
– Що завгодно. Розкажи… – Господи, як на зло, нічого не спадало на думку. – Розкажи… – Він дивився на неї, шукаючи на обличчі якоїсь підказки, хоч що-небудь, що затримало б її тут на довше. Дивився на її гарненький ротик, викривлений від роздратування і, можливо, невеличкої цікавості. – Твій перший поцілунок, – нарешті придумав він. – Розкажи про перший поцілунок.
– Та ти знущаєшся з мене.
– Ні. Не знущаюся. – Він одступив від неї на кілька кроків і витягнув руки в сторони, щоб вона бачила, що він не задовольняє себе. – Розкажи мені, яким був твій перший поцілунок.
– Ти хочеш почути, що це було з моєю сестрою? Чи з батьком?
– Ні, – похитав він головою. – Будь ласка, не обманюй.
Вона схрестила руки на грудях і окинула його поглядом, оцінюючи.
– Ти платиш мені п’ятдесят баксів, щоб я розповіла про свій перший поцілунок?
Він кивнув.
Вона озирнулася, знову подивилася на нього. Порахувала гроші. Хрусткі купюри переходили з руки в руку, губи ворушилися.
– Гаразд, – нарешті змилостивилася вона, запихаючи згорнуті рулончиком гроші в розріз блузки. – Стюї Кампано.
Ім’я було смішне, і Джон розсміявся.
– Ага. – І вона вперше усміхнулася. Зуби в неї були ідеально білі й рівні. – Наш Стюї – справжній Ромео.
– То був твій хлопець?
– Та ні, – ображено заперечила вона. – Він був на два роки молодший за мене, дружив з моїм братиком. Якось одного дня ми бавилися.
– Бавилися? – Вона спохмурніла, і Джон швидко виправився: – Ні, я не це мав на увазі. Просто хотів уточнити, що саме ви робили.
– Плавали у нього в басейні, – неохоче пояснила вона, вочевидь досі намагаючись збагнути, що у Джона на думці. – У Стюї був басейн. Лише через це я й пішла до нього зі своїм молодшим братиком.
Джон знову заусміхався.
Робін вирішила продовжити розповідь.
– Отож, якось пізно ввечері, повний місяць був і все таке, ми бавилися в басейні, просто дуркували, і він подивився на мене, я подивилася на нього, а тоді він просто нахилився і поцілував мене.
– По-справжньому чи по-дитячому?
– По-дитячому.
Усмішка освітила її обличчя. Вона була справді вродлива, з тих темноволосих жінок з оливковою шкірою, яких оспівували поети.
Вона усміхнулася збитошно.
– А потім по-справжньому.
– Молодець Стюї, – сказав Джон. В уяві одразу ж виникла картинка: заднє подвір’я, місяць, у родинному басейні плавають різні штучки. – Скільки років тобі було?
– Тринадцять.
– А Стюї, мабуть…
– Десять.