Швидкою ходою він вийшов через аварійний вихід. Інстинктивно хотілося сісти в машину й покинути Трента ловити ґав, але Майкл відчував, що з цим типом не варто вимахуватися. Навіть якби Ґрір не викликав його, Майкл був не такий дурний, щоб нажити ворога в особі добре вдягненого козла з ДжБР.
– Де пожежа? – спитав Лео.
Він стояв на горішньому сходовому майданчику й курив сигарету.
– Дай закурити, – попросив Майкл.
– Я думав, ти покинув.
– Ти мені що, мати? – Майкл сягнув у нагрудну кишеню Лео й витяг звідти сигарети.
Лео клацнув запальничкою, і Майкл глибоко затягнувся. Вони були на гаражному рівні будівлі, де сморід автомобільних вихлопів і гуми заповнював собою все. Але сигаретний дим обпалив Майклу ніздрі й перебив смердоту.
– Ну? – почав Лео. – Де паразит?
Майкл видихнув струмінь диму, відчуваючи заспокійливу дію нікотину.
– Нагорі з Пітом.
Лео насупився. Піт навіки заборонив йому переступати поріг моргу після недоречного (як і слід було очікувати) жарту.
– А я в архів спускався.
Майкл примружився, щоб дим не потрапив у очі.
– І?
– Справу Вілла Трента засекречено.
– Аж так?
Лео кивнув.
– Чого б це чиюсь справу засекречували?
– А я знаю?
Хвилину вони мовчки курили, кожен заглиблений у свої роздуми. Майкл опустив погляд на долівку, всіяну недопалками. У відділку існувала сувора заборона куріння, але не дозволяти цілій тусовці поліцаїв щось робити було так само марно, як забороняти мавпі жбурлятися какашками.
– Навіщо Ґрір його викликав? Тобто конкретно його? Цю групу ЗРЗ, чорти його знають, що воно таке? – спитав Майкл.
– Ґрір його не викликав. – Лео звів брови, наче втішався тим, що володіє таємницею. – Коли Ґрір прийшов на роботу, Трент уже сидів у нього в кабінеті.
Майкл відчув, як удвічі швидше застукотіло в грудях серце. Нікотин подіяв, у голові трохи запаморочилося.
– Так справи не роблять. Слідчі не можуть просто прийти й забрати справу. Їх треба викликати.
– Учора ввечері в мене склалося таке враження, що Ґрір таки збирався його запросити. То яка різниця, сам він прийшов чи його покликали? Не заморочуйся.
Попри невміння Лео поводитися в товаристві, він мав у поліції чимало знайомих. Налагодження зв’язків для нього стало справжнім мистецтвом. У більшості випадків Лео міг накопати бруду на кого завгодно.
– Ти можеш про нього щось розвідати?
Лео знизав плечима, примружуючи око від диму сигарети.
– Шерон у диспетчерській знає хлопця, який зустрічався з дівчиною, з якою він працював.
– Господи! – просичав Майкл. – А далі ти скажеш мені, що у тебе є друг, який знає людину, у якої є друг, у якого…
– То ти слухатимеш чи ні?
Майкл замовк на півслові.
– Валяй.
Лео