Теодор разом з іншими замовкли, боячись не лише щось говорити, а навіть дихати.
Березовець повернувся досить швидко, на ходу заправляючи комір сорочки.
– Осипе, твоя черга! – лише сказав він.
Бучма перехрестився і зник за дверима.
– Ну як? – тільки і запитав Теодор.
– Піхота. Вісімдесят дев’ятий полк.
– Що питали? – поцікавився ще один призовник.
– Сказали роздягнутися, виміряли зріст, зважили, запитали, чи знаю я польську мову.
– А ти?
– А що я? – знизив плечима Березовець. – Сказав правду. Що розумію, про що говорять, навіть можу сам щось сказати.
Теодор Засмужний пішов лише шостим. Перед тим усі п’ятеро вийшли рекрутами одного полку.
Навпроти дверей він побачив довгий стіл, за яким сиділи четверо військових і один лікар у білому халаті. Серед військових крайнім справа сидів вже знайомий унтер-офіцер, поруч миршавий чоловік у круглих окулярах, напевне, писар, далі солідний офіцер з багатьма медалями на грудях і трьома зірками на червоному комірі. Четвертий моложавий офіцер мав лише одну зірку, але на зеленому комірі. Звичних піхотинцям погон не було, лише на лівому плечі жовтів тонкий шнурок.
– Теодор Засмужний, селянин з Кам’янки Лісної, – говорив унтер-офіцер. – Попередньою комісією признаний годним до військової служби. Роздягайтесь!
Коли Теодор залишився в одних лише підштаниках, з-за столу підвівся лікар і підійшов до нього. Він вийняв із бокової кишені довгу трубку і приставив її до грудей Теодора. Слухав довго, наказуючи то дихати, то ні.
Потім він виміряв його зріст, зважив.
– Годний! – лише сказав він.
– Одягайтесь! – наказав унтер-офіцер, а коли той став одягатися, запитав: – Czy znasz dobrze język polski?[2]
– Pewnie,[3] – відповів Теодор.
Він був готовий до такого питання.
Раптом стрепенувся офіцер, що до того часу лише індиферентно мовчав.
– Sprechen Sie Deutsch?[4] – запитав він.
– Ja, – здивовано кивнув Засмужний. – Ich spreche.[5]
– Gut. Wieviel Klassen Sie beendeten?[6]
– Vier.[7]
– Haben Sie eine Pferde zu Hause?[8]
– Іch habe, – відповів Теодор і добавив: – Fünf.[9]
Засмужний внутрішньо зібрався. Невже йому пощастить, і він єдиний з каменюхів служитиме в уланах? Ото брат здивується!
А офіцер нахилився вперед і через свого сусіда сказав писарю лише одне слово:
– Dragoner![10]
Драгуни! Невже йому це не причулося? Елітні війська усього цісарства! Він взагалі не пам’ятав такого, щоб односельці служили в драгунах. Правда, драгуном був сусідський дід Овсій, але це було ще за прусської війни, та й помер той вже три роки тому.
– Ви вільні, – сказав унтер-офіцер. – Почекайте, вас повідомлять, що робитимете далі.