– Кажеш, немає бурь, – вів я далі, змушуючи себе зосередитись на чомусь окрім тривоги за Енн. – Ні снігу, ні сльоти? А як щодо людей, які люблять сніг? Для них це був би не рай. Як щодо барв осені? Я люблю їх, Енн також.
– І є місця, де ви можете їх побачити, – сказав він. – У нас – усі пори року, і кожна має власне місцезнаходження.
Я спитав про потік енергії, який відчув від дерева, травинки, квітів і води.
– Все тут виділяє благодатну енергію, – відповів він.
Побачивши Кеті, що з задоволеним виглядом сиділа поруч, я посміхнувся й опустився на коліно, аби знову приласкати її.
– Вона була тут, з тобою? – спитав я.
Альберт кивнув, посміхаючись.
Я вже хотів сказати, як сильно Енн сумувала за нею, але втримався. Вони були нерозлучні. Кеті обожнювала Енн.
– Але ти ще не бачив мого дому, – сказав Альберт.
Я підвівся і, простуючи за ним до будинку, зауважив щодо відсутності дверей і вікон.
– В них немає потреби, – відповів він. – Ніхто не вдереться, хоча я всіх радий бачити.
– Всі живуть у таких будинках?
– Живуть, як жили на землі, – відповів він. – Або як мріяли жити. Ти ж знаєш, я ніколи не мав такого будинку. Але завжди мріяв про нього.
– Ми з Енн також.
– Тоді й у вас буде такий.
– Ми побудуємо його? – спитав я.
– Не за допомогою інструментів, – сказав він. – Оцей дім побудувало моє життя.
Він вказав на будівлю.
– Не те щоб він мав такий вигляд, коли я з’явився тут вперше, – продовжував він. – Мій житловий простір був не такий вже привабливий – як і простір моєї душі. У деяких кімнатах було темно, і безлад, і повітря в них було важке. А в саду серед квітів і кущів буяли бур’яни, яких я наростив за життя.
– Знадобився час, аби це переробити, – підсумував він з посмішкою. – Я мав підправити зовнішній вигляд житла – а фактично самого себе. Крок за кроком. Частина стіни тут, ділянка на підлозі там, дверний прохід, меблі.
– Як ти це робив? – спитав я.
– Силою думки, – сказав він.
– І на кожного, хто прибуває, чекає його власний будинок?
– Ні, більшість будує собі дім потім, – сказав він. – Не без допомоги, звичайно.
– Допомоги?
– Існують будівельні гуртки, – сказав він. – Групи людей, що знаються на будівлі житла.
– Силою думки?
– Завжди силою думки, – відповів він. – Усі речі починаються в думках.
Я зупинився і глянув угору. Перед нами височів дім.
– Він такий… земний, – промовив я.
Він кивнув, посміхаючись.
– Ми не настільки далекі від наших земних спогадів, щоб прагнути жити в чомусь зовсім новаторському. Але заходь, Крисе. – Він жестом запросив мене.
Ми увійшли до будинку Альберта.
Думки матеріальні
Моїм першим враженням, коли я увійшов, було відчуття цілковитої справжності.
Кімната була простора, з дерев’яними панелями та бантинами, умебльована з бездоганним смаком – і повна світла.
– Нам не доводиться турбуватись про те, щоб