− Я певен, що ви маєте їх і тепер, − стверджував я, милуючись його шляхетним обличчям і прекрасними очима.
Дивна тонка усмішка, яку я помічав уже не раз, знову осяяла його обличчя.
− Вам хочеться говорити мені компліменти! − сказав він. − Вам, як і багатьом іншим, до вподоби моя зовнішність, але, врешті-решт, ніщо не є таким оманливим, як зовнішність. Причиною цієї оманливості є ось що: ми, тільки-но виростаємо з дитячого віку, ненастанно намагаємося здаватися не такими, якими ми є, і шляхом повсякчасної практики досягаємо того, що наша фізична форма починає приховувати наш справжній зміст. Це вимагає розуму й майстерності, але справа того варта: кожен індивід стіною власного тіла захищений від шпигування друзів чи ворогів. Кожен являє собою самотню душу ув'язнену у власноруч збудованій тюрмі, і кожен знає про це; коли він залишається наодинці з собою, то часто ненавидить себе, подекуди навіть страхається лютої потвори, прихованої під маскою власного тіла, і силкується забути про її гнітючу присутність, шукаючи того забуття в пияцтві й розпусті, що й трапляється інколи зі мною. Ви б не подумали цього про мене, чи не так?
− Ніколи, − швидко промовив я. Щось у його голосі та погляді невимовно зворушило мене. − Ви зводите на себе наклеп!
Він стиха засміявся.
− Може бути! − недбало зронив він. − Але це змусить вас думати, що я не гірший від більшості людей! Але повернімося до питання про вашу літературну кар'єру. Ви сказали, що написали книжку; чудово, надрукуйте її й побачите результат. Можливо, він буде успішним. А способів улаштувати цей успіх багато. Про що ваша історія? Сподіваюся, щось нескромне?
− Ясна річ, що ні! − заперечив я палко. − Це повість про найшляхетніші взірці життя, про найвищі прагнення! Я писав її з наміром піднести й очистити думки моїх читачів, утішити тих, хто тужить і страждає…
Ріманський усміхнувся співчутливо.
− Ваша книжка не годиться, − перервав він. − Не годиться, запевняю вас. Вона не відповідає духові часу. От якби ви змалю вали «першу ніч» із описом розкішної вечері та всіх наслідків сп'яніння − тоді, можливо, твір мав би шанси. Інше не має жодного сенсу. Щоб мати успіх, книжка не мусить мати літературну цінність − їй досить бути непристойною. Непристойною в такій мірі, щоб не ображати почуттів передової жінки. Це відкриє вам широку царину. Опишіть у подробицях любовну інтригу, розпростортеся про народження дітей − словом, говоріть про чоловіків і жінок, як про тварин, що існують для єдиної мети − розмноження! Тоді матимете величезний успіх. Не буде жодного критика, який би не схвалив вас, не буде жодної п'ятнадцятилітньої школярки, яка б не поглинала очима ваших сторінок у тиші своєї дівочої спальні!
Його погляд блищав таким злісним глумом, що я, спантеличений, не міг відшукати відповідь, і він вів далі:
− Як це вам спало на думку, любий Темпест, писати книжку про «найшляхетніші взірці життя», як ви висловлюєтесь? На цій планеті немає шляхетних взірців життя; всюди панує підла