Леопард. Ю Несбьо. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Ю Несбьо
Издательство:
Серия: Інспектор Харрі Холе
Жанр произведения: Современные детективы
Год издания: 2009
isbn: 978-966-03-6892-7
Скачать книгу
можна мені опрацювати версію про убивства на сексуальному ґрунті? – спитала Кая. – Я б могла поговорити де з ким із відділу моралі. Маю там знайомства.

      – Відповідь – ні, – одрізав Харрі. – Загальне правило: всім тримати язика за зубами, надто не патякати з колегами з Управління поліції про те, що ми тут робимо. Схоже, хтось в Управлінні зливає інформацію у Крипос, тож обговорюємо все лише з Гуннаром Хагеном.

      Кая була розкрила рота, але, помітивши погляд Бйорна, замовкла.

      – Але ти можеш зайнятися іншим, – мовив Харрі. – Знайди експерта-вулканолога. І відішли йому результати аналізу цих дрібних камінчиків.

      Біляві брови Бйорна здійнялися вгору.

      – Пористе чорне каміння – базальтова порода, – нагадав Харрі. – Б’юся об заклад, що це лава. Повернуся з Бергена близько четвертої.

      – Мої вітання Управлінню поліції в Бергені, – пробурмотів Бйорн, підіймаючи догори чашку з кавою.

      – Я не в Управління, – мовив Харрі.

      – Тоді куди?

      – До лікарні «Саннвікен».

      – Сан…

      Двері за Харрі зачинилися. Кая глянула на Бйорна Гольма, котрий досі витріщався на закриті двері, роззявивши рота.

      – А що він там робитиме? – поцікавилась Кая. – Він до судового медика?

      Бйорн похитав головою:

      – «Саннвікен» – це лікарня для душевнохворих.

      – Невже? Отже, він навідається до спеціаліста, що знається на серійних убивствах, абощо?

      – Я ж казав, треба було відмовитись, – сказав Бйорн. – Якщо начальство дізнається, що ми тут затіяли, ми ризикуємо втратити роботу, а наш колега у Бергені…

      – Ти про що?

      – Вона справді не при тямі.

      – Ти натякаєш, що вона…

      – На примусовому лікуванні у закритому медичному закладі, ось що я хочу сказати.

      Розділ 18

      Пацієнтка

      Якщо високому поліцейському треба було зробити один широкий крок, то Х’єрсті Рьодсмуен доводилось робити два, і вона все одно не встигала, дрібочучи слідом за ним коридорами лікарні «Саннвікен». За високими вузькими вікнами, що виходили на фіорд, періщив дощ. Сосни та ялинки стояли такі зелені, ніби була весна, а не зима.

      Учора, заледве розчувши голос у телефонній слухавці, Х’єрсті Рьодсмуен одразу упізнала його. Ніби чекала на дзвінок. І знала, що проситиме саме про те, про що він справді просив: побалакати з Пацієнткою. Хвору називали Пацієнткою, щоб забезпечити їй повну анонімність після торішньої справи про убивства, які вона розслідувала й через які опинилася там, звідки вийшла: у психіатричній лікарні. Правду кажучи, оговталася вона досить швидко і знову повернулася додому, але преса, котра досі корчилася в істериці через «справу Сніговика», яка вже давно була закрита, доймала її. Якось увечері три місяці тому Пацієнтка зателефонувала Рьодсмуен і спитала, чи можна їй повернутися до лікарні.

      – Отже, вона в пристойній формі? – поцікавився поліцейський. – На ліках?

      – На перше питання відповідаю «так», – сказала Х’єрсті Рьодсмуен. – А на друге не відповім, оскільки зобов’язана