– Але ж ви казали… – почала одна з журналісток.
Бельман обірвав її:
– Я казав, що ми вважаємо цю смерть підозрілою. Ви, певна річ, знаєтеся на термінах. Якщо ні, то вам варто… – Він не закінчив речення і показав на когось за камерою.
– «Ставангер афтенблад», – пробурмотів цей хтось говіркою Ругалана. – Чи не пов’язують у поліції цю смерть з двома іншими випадками у…
– Ні! Якщо ви слухали уважно, то, певно, зрозуміли, що ми всього-на-всього не виключаємо можливого взаємозв’язку.
– Це я зрозумів, – спокійно й повільно вів далі носій ругаланської говірки. – Але усіх присутніх радше цікавить те, якої ви думки, а не те, чого ви не виключаєте…
Бйорн Гольм зауважив, як пильно дивиться Бельман на журналіста і як нетерпляче сіпаються куточки його губ. Жінка у формі, яка сиділа поряд з Бельманом, затулила мікрофон рукою і щось тихо йому прошепотіла. Обличчя старшого інспектора потьмарилося.
– Мікаель Бельман проходить пришвидшений курс зі спілкування з пресою, – прокоментував Бйорн Гольм. – Урок перший: гладити треба за шерстю, а надто – регіональні видання.
– Так, він новачок, – мовила Беата Льонн. – Згодом навчиться.
– Переконана?
– Авжеж, Бельман з тих, хто вчиться.
– З того, що я чув, смирення опанувати нелегко.
– Справжнє – важко. Але у мистецтві сучасного спілкування вміння стелитися перед ЗМІ, коли потрібно, – основне правило. Саме цього Нінні зараз його навчає. А Бельман достатньо кмітливий, щоб це зрозуміти.
Бельман на екрані кахикнув, через силу, майже по-хлоп’ячому, посміхнувся й нахилився до мікрофону:
– Перепрошую, якщо мої слова видалися трохи зарізкими, але ми всі мали важкий день, і сподіваюся, ви всі розумієте, що ми прагнемо щонайшвидше повернутися до розслідування цього трагічного випадку. Наразі маємо завершувати, але якщо хтось має ще питання, прошу залишити їх Нінні. Я обіцяю, що намагатимусь повернутися й відповісти усім особисто. Ще до того, як номери буде підписано до друку. Домовились?
– А що я тобі казала? – Беата переможно засміялася.
– A star is born, [36] – відповів Гольм.
Картинка зникла з екрана, й Беата повернулася до Бйорна.
– Телефонував Харрі. Хоче, щоб я тебе йому позичила.
– Мене? – перепитав Бйорн. – А навіщо?
– Ти й сам чудово розумієш навіщо. Чула, ти був з Гуннаром Хагеном в аеропорту, коли прилетів Харрі.
– Ой, – Гольм широко посміхнувся, показуючи зуби.
– Гадаю, Хаген прагнув використати тебе в операції «переконання», оскільки чудово обізнаний, що ти належиш до тих, з ким Харрі подобається працювати разом.
– Я б не сказав, що ми були в цьому успішні. Харрі відмовився братися за справу.
– Схоже, він змінив свою думку.
– Невже? Цікаво, що його переконало?
– Він не сказав. Сказав