Харрі нічого не відповів. Сьорбав каву, не збираючись порушувати ніякову паузу. Сподівався, на жаль, марно, що журналіст второпає: його товариство небажане. З туману над їхніми головами почулося ляскання – звук гвинта гелікоптера. Рогер Єндем, примружившись, поглянув угору.
– Певно, з «Верденс ганг» [34]. Цілком у їхньому стилі – винайняти гвинтокрил. Сподіваюсь, туман не розвіється.
– Отже… Отже, краще хай фотографій ніхто не побачить, аніж їх зробить «Верденс ганг»?
– Певна річ! А хіба ви вже щось знаєте?
– Та, без сумніву, менше, ніж ви, – відповів Харрі. – Тіло знайшов один з нічних вартових і відразу зателефонував у поліцію. А ви що знаєте?
– Голову цілком відірвано. Скидається на те, що жінка стрибнула з самої верхівки з мотузкою навколо шиї. Оскільки ж була не худенька… Вагова категорія – десь близько ста п’ятдесяти кіло. На паркані знайшли нитки, ймовірно, з її спортивного костюма. Вважають, що саме у тому місці вона проникла у парк. Інших доказів не знайшли, тому гадають, що вона була сама.
Харрі зробив глибоку затяжку. Голову повністю відірвано. От уже ці журналісти. Говорять достоту, як пишуть: «зворотною логікою», починаючи з найгарячішого.
– То що, це трапилось уночі? – закинув гачка Харрі.
– Чи вчора увечері. За словами чоловіка, Маріт Ульсен за п’ятнадцять десята пішла з дому на пробіжку. Як зазвичай.
– Пізнувато бігати підтюпцем.
– Як видається, вона бігала саме у цей час. Воліла бути сама у парку.
– М-м-м…
– До речі, я намагався знайти вартового, який її знайшов.
– Навіщо?
Єндем здивовано глянув на Харрі:
– Щоб отримати інформацію з перших рук, певна річ.
– Авжеж, – кивнув Харрі й знову зробив затяжку.
– Але він, здається, від усіх сховався, немає його ані тут, ані вдома. Мабуть, досі приголомшений, бідолаха.
– Та ну? Він же не вперше знаходить труп у басейні. Це, певно, керівники розслідування постаралися, щоб він не потрапив у ваші пазурі.
– Не вперше? Ви про що?
Харрі знизав плечима.
– Мене сюди вже кілька разів викликали. Через хлопчаків, котрі якось залізли у парк поночі. Раз трапилось самогубство, другого разу – нещасний випадок. Четверо друзяк поверталися з вечірки додому й захотіли розваг на п’яну голову: подивитися, у кого стане сміливості підійти найближче до краю вишки. Тому, хто ступив на самісінький край, було дев’ятнадцять, а найстарший серед чотирьох був його рідний брат.
– От дідько, – мовив Єндем спроквола.
Харрі зиркнув на годинник, наче поспішав.
– Довгенька, мабуть, була мотузка, – зауважив Єндем. – Враз голову з пліч. Чи ви колись таке чули?
– Том Кетчум, – одказав Харрі, залпом допив каву і підвівся.
– Кетчуп?
– Кетчум. З банди «Hole in the Wall». Повісили у Нью-Мексико у 1901-му. Звичайнісінька шибениця, лише мотузка задовга була.
– О! І наскільки довга?
– Трохи довша двох