– Так, я – повірник у справах.
– Коли буде призначено нового посла?
– Гадаю, довго чекати не доведеться. Звичайно це займає місяць-два.
– Вам не дуже подобається самій відповідати за все?
Тоньє Віг криво посміхнулася.
– Я не це мала на увазі. Фактично я вже була в ранзі повірника в справах цілих півроку, поки до нас не перевели Мольнеса. Я тільки хочу сказати, що сподіваюся на швидке рішення щодо призначення.
– Виходить, ви розраховуєте на те, що самі станете послом.
– Припустимо, – сказала вона, піднявши куточки рота. – Це було б цілком очікувано. Але боюся, ми можемо й не вгадати, що вирішить Міністерство закордонних справ Королівства Норвегія.
У кабінет ковзнула тінь, і перед Харрі з’явилася чашка.
– Ви п’єте чаа раун? – запитала фрекен Віг.
– Не знаю.
– Даруйте, – усміхнулася вона. – Я забула, що ви в нас новачок. Це таїландський чорний чай. Чи бачите, я практикую тут hіgh tea.[12] Хоча, якщо суворо дотримуватися англійської традиції, чай слід пити після другої години.
Харрі подякував за частування, і коли наступної миті опустив очі, в його чашці вже було щось налите.
– А я гадав, що ці традиції зникли разом із англійськими колонізаторами.
– Таїланд ніколи не був колонією, – усміхнулася вона. – Ні англійською, ні французькою, на відміну від сусідніх країн. І тайці страшенно пишаються цим. Занадто пишаються, на мій погляд. Трохи англійського впливу ще нікому не нашкодило.
Харрі дістав блокнот і запитав, чи не міг посол виявитися замішаним у якій-небудь афері.
– Афері, інспекторе?
Він коротко пояснив, що розуміє під аферою й що більше сімдесяти відсотків скоєних убивств пов’язано з тим, що жертва займалася чимсь незаконним.
– Незаконним? Мольнес? – Вона захитала головою. – Він не такий… не був таким.
– Ви не знаєте, чи були в нього вороги?
– Навіть уявити таке не можу. Чому ви питаєте? А може, це ніяке не політичне вбивство?
– У нас поки замало фактів, так що ми перевіряємо всі можливі версії.
Фрекен Віг розповіла, що в понеділок, коли його вбили, Мольнес виїхав на зустріч відразу ж після обіду. Він не повідомив, на яку саме, але в цьому не було нічого незвичайного.
– У нього із собою завжди був мобільний телефон, так що ми могли переговорити з ним, якщо виникали якісь справи.
Харрі попросив дозволу оглянути кабінет посла. Фрекен Віг довелося провести його ще через двоє дверей, установлених «із метою безпеки», щоб нарешті відімкнути треті, котрі вели в потрібний кабінет. Там нічого не торкали, як і просив Харрі перед вильотом із Осло. Усюди безліч паперів, течок, сувенірів: вони громадилися на полицях, ними були обвішані стіни.
Над стосом паперів висів портрет норвезької королівської пари: король і королева