Розділ 12
Коли Харрі повернувся до Управління, старшого інспектора Крамлі на місці не було. Нхо підняв угору палець і вимовив «Рогер», тільки-но Харрі люб’язно попросив його зв’язатися з телефонною компанією й перевірити всі розмови з мобільного телефону посла в день убивства.
Зі старшим інспектором удалося зв’язатися тільки ближче до п’ятої години. Оскільки було вже пізно, вона запропонувала прокататися по річці, помилуватися каналами й заодно, як вона висловилася, «закрити питання з визначними пам’ятками».
На пристані їм було запропоновано довгий човен за шістсот батів, але Крамлі щось просичала тайською, і ціна відразу впала до трьох сотень.
Вони попливли вниз по Чао-Прайя, потім звернули в один із вузьких каналів. Дерев’яні халупи без стін, суцільні руїни, ледь трималися на палях у воді, і запах їжі, клоаки й бензину накочувався на човен разом із хвилями. У Харрі було таке відчуття, що вони пропливають прямо крізь будинки, повз їхніх мешканців, і тільки зелені рослини рядками у горщиках заважали роздивитися те, що відбувалося всередині. Тим часом мешканців це не бентежило, навпаки, вони всміхнено махали руками у відповідь.
На причалі сиділи троє хлопців у шортах, ще мокрі; вони щойно викупалися в коричневій воді й тепер щось кричали їм. Крамлі приязно помахала їм кулаком, а весляр усміхнувся.
– Що вони кричать? – поцікавився Харрі.
Вона показала рукою на свою голову.
– Мае чій. Це значить «черниця». Черниці в Таїланді голять собі голови. Але було б на мені біле плаття, до мене поставилися б більш шанобливо, – засміялася вона.
– Он як? А як на мене, тебе й так поважають. Твої люди…
– Це тому, що я сама ставлюся до них із повагою, – перервала вона його. – І ще тому, що я вмію працювати.
Вона сплюнула за борт.
– Але тебе це, здається, дивує, адже я жінка?
– Я цього не казав.
– Багато іноземців дивуються, як це жінки у нашій країні можуть зробити успішну кар’єру. Але в нас не поширилася культура мачо, а моя проблема скоріше в тому, що я сама іноземка.
Від легкого бризу вологе повітря здавалося трохи прохолоднішим, у верхів’ях дерев чулося рипіння коників. Харрі й Ліз, як і минулого вечора, не відводили очей від криваво-червоного заходу.
– Що змусило тебе переїхати сюди? – Харрі смутно підозрював, що переходить межу дозволеного, але однаково зважився запитати.
– Моя мати була тайкою, – не одразу заговорила вона. – Батько залишився служити в Сайгоні після війни у В’єтнамі, а в шістдесят сьомому зустрів її в Бангкоку. – Ліз розсміялася й поправила подушку під спиною. – Мати говорила, що завагітніла в першу ж ніч.
– Тобою?
Вона кивнула у відповідь.
– Після