Парочка за сусіднім столом здивовано поглядала на Крамлі.
– Прекрасно. По-друге, ти припускаєш, що Ванг на момент убивства не знав про дипломатичний статус Мольнеса, інакше він не вбив би його, оскільки стався б скандал, коли вже клієнт не простий турист. Вірно?
– Ну…
– Цей Ванг, між іншим, таємно веде запис відвідувачів, кажу тобі, у нього цілий список політиків і державних чиновників. День і година кожного відвідування мотелю. Так, про всякий випадок, щоб було чим шантажувати, якщо хтось захоче наїхати на його мотель. Але коли з’являється хтось, кого він не знає в обличчя, то він же не може спитати документи? І тоді він виходить у двір, нібито впевнитися, чи нема ще когось у машині, так? А насправді – щоб з’ясувати, хто такий цей клієнт.
– Я тебе не розумію.
– Він записав наш номер машини, ясно? А потім пробив по базі. Побачивши синій номер «мерседеса», він умить зрозумів, що Мольнес – дипломат.
Крамлі поглянула на Харрі й замислилася. Потім рвучко розвернулася й зиркнула на сусідній столик. Парочка відвідувачів, що сиділи там, здригнувшись, стали дивитися у свої тарілки.
Крамлі запросто почухала ногу виделкою.
– Дощу не було вже три місяці, – вимовила вона.
– Даруй, що?
Вона махнула офіціантові, щоб той приніс рахунок.
– Це має якесь відношення до справи? – запитав Харрі.
– Та не дуже, – відповіла вона.
Наближалася третя година по півночі. Вуличний гомін заглушало рівномірне гудіння вентилятора на нічному столику. Лише зрідка Харрі чув, як важка вантажівка проїжджає по мосту Таксін-бридж чи подинокий річковий теплохід гуде, відходячи від причалу на Чао-Прайя.
Замкнувши за собою двері квартири, він побачив, що на телефоні миготить червона лампочка, і, натиснувши на автовідповідач, прослухав два повідомлення. Одне було з норвезького посольства. Радник Тоньє Віг трохи гугнявила – або вона родом із Осло, або хоче, щоб усі так думали. Цим своїм голосом вона просила Харрі бути в посольстві о десятій годині ранку, але під кінець повідомлення змінила час на дванадцяту, тому що з’ясувалося, що в неї вже призначена зустріч на чверть на одинадцяту.
Друге повідомлення було від Б’ярне Мьоллера. Він просто побажав Харрі успіху. З його голосу було чути, що він не дуже любить автовідповідачі.
Харрі впав на ліжко, не вмикаючи світла. Він так і не купив собі шість банок пива. Шприци з вітаміном В12 лежали у валізі. Після запою в Сіднеї він був повністю виснажений, і всього лише один шприц привів його до тями. Він зітхнув. Коли він прийняв рішення? Коли погодився на цю роботу в Бангкоку? Ні, раніше, кілька тижнів тому, коли він призначив сам собі дедлайн: день народження Сестреняти. Біс його знає, чому він усе-таки зважився. Може, йому остогидло зациклення, коли день минає за днем, не залишаючи сліду в пам’яті, й далі в