– І не здумай! – крикнув я. – Ти чудово тримаєшся на воді, море сьогодні спокійне, пливи до берега, або я пристрелю тебе, як скаженого пса!
Нас відносило течією, відстань між шлюпкою й мавром збільшувалася, та я не сумнівався в тому, що він щасливо дістанеться берега і свого пана.
Я обернувся до хлопчика, який злякано кинув штурвал, і промовив:
– Ксурі, припини тремтіти! Якщо ти будеш відданий мені, я не скривджу тебе і не покину напризволяще. Присягнися!
Скріплені обітницею вірності, ми вирушили вздовж африканського узбережжя, відходячи від володінь марокканського султана.
Поки мавр не зник із-перед наших очей, я тримав курс просто у відкрите море. Робив я це для того, щоб у разі погоні наш хазяїн вирішив, що ми вирушили в бік Гібралтарської протоки. Але щойно стемніло, ми повернули на південний схід. Тихе море і доволі свіжий вітерець допомагали нам.
На другий день о третій годині дня завидніла земля.
Розділ 5
Перша стоянка
Берег мав вигляд пустельний та незаселений – я не побачив там ані будівель, ані людей. Проте я так боявся знову потрапити до рук маврів, що протягом п’яти днів ми повільно рухалися вздовж узбережжя, не наважуючись висадитися.
Коли вітер несподівано змінився на південний і стало зрозуміло, що погоні вже не буде, я нарешті наважився підійти до берега, тому що запаси питної води в нас закінчувалися. Надвечір ми увійшли в невелику бухту, щоб, коли зсутеніє, вплав дістатися землі й роздивитися. Я кинув якір у гирлі річки, але що то була за річечка, у якій країні вона текла, на якій широті та що за народ жив на її берегах, досі не уявляю.
Щойно стемніло, ми почули з берега таке шалене гарчання, гавкіт і виття диких тварин, що бідний Ксурі, перелякавшись на смерть, почав благати мене відкласти розвідку до ранку. Усю ніч ми простояли на якорі без сну, причаївшись; тільки раз, коли поруч із баркасом завирувала вода і почулося гучне пирхання, я, щоб відлякнути невідомого звіра, вистрелив із рушниці в повітря. Який пекельний сполох здійнявся на березі! Я остаточно зрозумів, що навіть удень нема чого й думати про те, щоб висадитися на берег, – судячи з усього, ми пристали до зовсім дикого місця і, крім небезпечних тварин, навколо нікого немає…
Щойно зійшло сонце і завиднів спустілий берег, ми вирішили попоїсти й обміркувати подальші плани. Води в нас не залишилось ані краплини, і я відкоркував пляшку вина з піратських запасів. Ксурі, який досить добре розмовляв англійською, дивлячись на моє стурбоване обличчя, раптом сам запропонував вирушити на берег із глеком і знайти прісну воду. Хлопчик був певен, що йому вдасться відшукати джерело, а звірі, мовив він, давно поховалися.
– Чому ж ти, а не я? – спитав я його.
– Якщо там звір з’їсть мене або поганий