Почалося з того, що якось на світанку наше судно, що тримало курс до Канарських островів, атакував вітрильник мавританських піратів. Щоб утекти, ми мчали на всіх вітрилах, проте успіх був на боці розбійників. Відстань між нами стрімко скорочувалася, тож ми приготувалися до бою.
Наздогнавши наш корабель близько третьої години дня, пірати здійснили хибний маневр і підійшли до нас із боку борту; ми відразу ж ударили по вітрильнику залпом із усіх гармат, що змусило піратів змінити курс і відповісти не тільки гарматами, а й частою рушничною пальбою. Ніхто з нас не постраждав, але перевага в чисельності й озброєнні була у піратів – їм удалося взяти наше судно на абордаж. Незабаром півсотні розбійників перелізли на палубу корабля і найперше почали рубати снасті. Попри наш опір корабель було розгромлено, трьох матросів убито, а вісім поранено, решту взято в полон і доправлено до Сале, морського порту на узбережжі Марокко, що належав маврам.
Моя доля виявилася не такою гіркою, як в інших. Мене не продали в рабство і не повели вглиб країни; ватажок піратів залишив мене при собі, оскільки я видався йому кмітливим, спритним у роботі, знав грамоту і міг стати йому в пригоді.
Розділ 4
Невільник
Раптова зміна обставин, що перетворила мене з вільної людини на жалюгідного раба, була приголомшливою – пророцтво батька здійснювалося. Мій хазяїн поселив мене у своєму будинку; я сподівався, що він знову вийде в море, забере мене із собою, що рано чи пізно буде розбитий іспанцями чи португальцями, потрапить у полон, – і тоді я дістану очікувану волю. Але ця надія невдовзі розтанула. Виходячи в плавання, пірат наказував мені доглядати за будинком, за садом і виконувати всю чорну роботу, яку зазвичай доручають слугам. Своїх правил він не змінював; окрім того, після його повернення з походів мені часто доводилося ночувати на кораблі й порядкувати там…
Протягом двох років цього рабського існування не було і дня, щоб я не мріяв про втечу. Однак поруч зі мною не було нікого, хто зміг би допомогти мені в цьому, – жодного товариша за нещастям.
Нагода вирватися з полону трапилася зовсім несподівано. Мій хазяїн, відклавши на певний час свій розбійницький промисел, довше, ніж звичайно, перебував удома і не споряджав свій корабель, оскільки чекав на якихось важливих гостей. Таке бувало й раніше, і в ці дні, якщо погода встановлювалася надовго, він вирушав рибалити і зазвичай як веслярів брав із собою мене та якогось молодого міцного слугу-мавра. З цією метою використовували невеликий баркас, обладнаний усім необхідним, зокрема вітрилом, компасом і запасом найрізноманітнішої провізії. Після того як ми одного разу опинилися в густому тумані та майже добу не могли пристати