Невдовзі я помітив величезний натовп, який зібрався в гавані й витріщався на нас, а потім під радісні та схвальні вигуки наша шлюпка нарешті досягла довгоочікуваного берега.
Розділ 3
Гвінейський купець
Нас зустріли з теплим співчуттям, як людей, котрих спіткало велике лихо. Магістрат виділив нам приміщення для проживання, а купці й судновласники зібрали досить коштів, щоб ми хоча б попервах не мали ні в чому потреби.
Чому я не схаменувся й одразу не повернувся до батьківської оселі – у мене досі немає відповіді на це запитання. Напевне я був би щасливий, а батько мій, як у євангельській притчі про блудного сина, з радощів заколов би відгодованого тельця, оскільки звістка про загибель нашого корабля в Ярмутській гавані дійшла до нього набагато раніше, ніж звістка про те, що я залишився живим.
Та вперта і глузлива доля ніби штурхала мене у спину, позбавляючи можливості вчинити розумно. Жорстокий урок нічого мене не навчив.
Навіть приятель, який зманив мене у першу мою морську подорож, став сумирнішим. Він уже нікуди не рвався і похмуро чекав на свого батька– судновласника, щоб повідомити йому подробиці загибелі корабля. Десь на третій день ми зустрілися і приятель познайомив мене з батьком. Він розповів, хто я такий, і зауважив, що моя присутність на борту корабля була лише підготовкою до моїх планів побачити весь світ. Замислено поглянувши на мене, судновласник поцікавився:
– Навіщо вам це, молодий чоловіче?
Я палко й недоладно почав пояснювати, одначе він перебив мене, вигукнувши:
– Я раджу ніколи не повторювати ваш дослід! Те, що з вами сталося, доводить, що вам не судилося стати мореплавцем.
– Чому ви так гадаєте, сер? – заперечив я. – Хіба ви не переживали катастроф і після цього не сідали знову на корабель?
– Це інше, – мовив він. – Я в цій справі все життя, а ваша перша спроба закінчилася погано. Учіться читати знаки і прислухатися до голосу розуму. Якби я був капітаном, то в жодному разі не взяв би вас у свою команду… Повертайтеся додому, Робінзоне! Ваш батько має рацію. Не випробовуйте більше долю, інакше вас переслідуватимуть тільки лиха й невдачі…
Я не мав чим заперечити йому, але ми тепло попрощалися, і більше я їх не зустрічав – ані судновласника, ні його сина. У моєму гаманці залишалося кілька монет, і я вирушив до Лондона суходолом. Я розмірковував про те, що ж мені вдіяти: повернутися додому чи знову пуститися в мандри? Переважила вперта нерозсудливість; окрім того, сором заглушив найрозумніші докази на користь повернення: я боявся кпинів батька.