Помагай Бог вам, панове міщане,
І тобі рокови, пане Іване!
А чи знаєш, коли-м до тебе прийшов хліба просити,
А ти мене хотів заправити ячмінь молотити?
А я, теє зрозумівши, і хліба не чекав,
Але-м з хати, як опарений, умикав?
Прибіг-єм під другую хату і там не дали нічого,
Але і там сказали: «Го-го-го! Маю я співака такого!»
Я, бігаючи, аж шалений, би-м голодним не зостав
І ледве-м аж на Хоминім городі дві моркви дістав.
Аби чим-кольвек свій галдун напхав.
А певне, не буду служити,
Бо трудно ся з богом бити,
Коли ся не хоче робити.
Волю я, панове, дівчину якую за себе заживати,
Ачей би і я де міг паном попом зоставати.
Правда, і першая небіжка за мною розкоші заживала,
Завше сьомого дня пастернак з хріном їдала.
Але я її не хотів любити,
Бо не хочувала нічого робити.
Правда, вона не пряха і я не косар, —
Не потреба би присмаки, хоч би і поцвілий сухар.
Привандрував я до міста Козина,
Аж там школа пирогами накривана.
А почав дощ на мене сметяний іти,
А я, неборак, почав рот підкладати.
Аж зараз почав іти і пироговий град,
І тій пригоді барзо був рад.
Там-то, панове, місто снігу бринза, як сніг, з міха ся сиплеть,
А з-межи неї масло плястрами ся ринеть.
Там-то доми з самих сал муровані,
А лоєм, замість вапна, шмаровані,
Книшами, пирогами побиті,
А паляницями зверху накриті.
Двері з полтів, а ковбаси до неї защіпки,
А вмісто колодок – пшеничнії галушки.
Там душа моя прагне, там я іти маю,
Допоможи, Боже, о що я гадаю,
Бо ви, господиньки, на нас не барзо ласкаві.
Не даете нам хліба, ані жадної страви.
Але ви, панове мужеве, ліпший на нас респект майте,
Коли прийде нищий, хліба і страви давайте.
Бо як ви нам старання не будете давати,
То скоро по воскресенію будемо собі деінде місця шукати.
А із'ївши паску,
Не стоїмо о дівочу ласку.
Гой, гой, подпив-єм собі горілкою нині добре,
Хто мя хоче слухати, повім йому охотне.
Хвала Богу, юж і свята прийшли! Хто їв паску,
А я її не видів, тільки свою Настку
Але то ви хочете, як бачу, всі о тім знати,
Хіба аж вам мушу пальцем показати.
Хвала Богу, тішимося, окрасити яйця наступили,
Але бо ся і дівчатам личенька запалили.
Чи не хтять вони лікаря альбо доктора?
Я правдиве доктор, приїхав-єм з міста Надвірної.
Бретери добрі мію, хто хоче зажити?
Але перше хтіте мя просити.
Правду мушу признати, паска мя минула,
Бо то ж моя Гасенька ноги завернула.
Моя то ж Олена ходила на губи,
Настрашилася лиса, закленула зуби.
І я, панове, о собі страх великий маю,
Коли бік правий на голій землі, а я лівий складаю.
Моя небіжка