Тим часом за хазяйським столом зав’язалася жвава бесіда, до якої поступово приєдналися всі присутні. Мова йшла про лицарські подвиги.
– Випиймо за хоробрість у бою! – Седрик підняв кубок. – І за тих, хто відважно воює у Палестині!
– Кому ж іще, як не лицарям Храму, бути серед них першими, – гордо випнув підборіддя хрестоносець. – Їхня звитяга відома не тільки невірним.
Блазень знову заговорив:
– Якби Ричард Левове Серце послухався мене, дурня, залишився вдома та довірив завоювання Єрусалима тим лицарям, що його самі і здали Саладинові, то увійшов би в історію як найрозумніший з венценосців!
Седрик посміхнувся та скосив очі на пілігрима, який наблизився до нього.
– Хіба в англійському війську не знайшлося нікого, чиє ім’я можна назвати серед найхоробріших? – спитала леді Ровена.
– Леді, – Бріан де Буагільбер намагався бути люб’язним, проте ледве зміг стриматися, – ваш король хоч і привів із собою натовп воїнів, серед них не знайшлося гідних лицарів.
– Ви брешете, храмовнику, – несподівано чітко промовив пілігрим. Шалений гнів спалахнув на обличчі хрестоносця, а незнайомець обернувся до леді Ровени. – Чому ж не знайшлося? Сам король Ричард і п’ятеро його найкращих лицарів після взяття фортеці Сен-Жан д’Акр дали турнір. Того дня кожен із них тричі перемагав, а їхні супротивники належали до ордену лицарів Храму…
Він відірвав погляд від дівчини та вів далі, звертаючись тепер до всіх присутніх:
– Першим за звитягою та військовим мистецтвом був хоробрий Ричард, король Англії. Другим – граф Лестер, за ним – сер Томас Малтон. Далі Фолк Дейлі та Едвін Торнгем…
– Майже всі чистокровні сакси! – захоплено закричав Седрик. – А хто був шостим?
– Шостим… – пілігрим відповів не відразу, – був зовсім юний лицар… його ім’я стерлося в моїй пам’яті.
– Сер пілігриме, – зневажливо сказав храмовник, – я можу освіжити вашу пам’ять. Цього юнака звали Айвенго, і тільки випадково йому вдалося вибити мене з сідла. Він сміливий лицар, я знову бився б із ним, і, впевнений, мені вдалося б повернути собі ім’я найкращого воїна.
– Ваш виклик був би прийнятий одразу, – спокійно відповів пілігрим. – Коли Айвенго повернеться з Палестини, він зустрінеться з вами в бою…
Здавалося, господар дому втратив дар мови. Слуги, на яких ім’я Айвенго справило враження удару грому, затамувавши подих, чекали, що буде далі. Радість, гордість, гнів і сумнів відбивалися по черзі на обличчі Седрика Сакса, немов тіні хмар. Його мовчання перервав голос абата:
– Сер Седрик, міцні напої вже бамкають у всі дзвони в наших вухах. Дозвольте запропонувати останній тост за здоров’я леді Ровени і з миром піти спати.
Прощальний кубок обійшов коло. Гості, вклонившися хазяїну та леді Ровені, рушили до приготованих спалень у супроводі слуг.
– Нечестивий пес, – прошипів храмовник, проходячи повз зіщуленого Ісаака. –