– Вітаю, я хочу замовити «Пепероні».
Ніколас подивився на екран телефону, потім на всі боки – мабуть хтось помилився номером. Коли він купував кнопковий телефон, то розраховував, що у Ганни є його номер, і якщо їй вдасться втекти, вона зможе йому подзвонити, дати знати, що з нею все гаразд.
– Ніколас Романов слухає, – сказав він. – Ви впевнені, що не помилилися?
– Так, я б хотіла замовити піцу на адресу.
– Ви дзвоните Ловцеві Снів, щоб замовити піцу? – Продовжував не розуміти Ніколас.
– Ну да, площа Театральна один, Великий театр, мала сцена.
– Проте це неправильний номер, дівчина, я не доставляю піцу. Кладу трубку, – Ніколас вже зібрався було натиснути кнопку завершення дзвінка, але на тому кінці судорожно заторохтіли:
– Ні-ні-ні. Ні! Ви не розумієте…
Автобус зупинився підібрати ще одного пасажира, шум двигуна стих, і Ніколас, нарешті, зміг як слід розчути голос тієї, що дзвонила. Серце пропустило удар, залишки сонливості, як рукою зняло, Ніколас від хвилювання підвівся над сидінням і знову опустився назад.
– Тепер зрозумів, – видихнув він в трубку. – Ганна, це ти? Викрадачі поруч?
– Так, мені потрібна велика піца.
– Добре. А лікарі потрібні? Подзвонити лікарям?
– Ні, – сказала дівчина і знову додала:
– З пепероні.
Ніколас уткнувся лобом в долоню, благаючи всіх богів, щоб автобус їхав швидше.
– Приїжджай, якщо зможеш, – прошепотіла Ганна.
– А якщо не зможу? – Навіщось запитав Ніколас, хоча для нього все давно було очевидно. Звичайно зможе, звичайно приїде. Тому що любить, тому що не зможе без неї і ніколи не пробачить себе за бездіяльність.
– Тоді вважай, що дівчина просто помилилася номером, – на цих словах Ганна поклала трубку.
"Зроби все, що зможеш, а в іншому покладися на долю".
Втративши будь-яке терпіння через неквапливу їзду водія, Ніколас вискочив з автобуса. До Москви залишалося триста кілометрів, і добратися треба було чим швидше. Проте машини проїжджали повз, ніби не помічаючи його. Він безуспіху махав руками, виставляв руку з піднятим вгору великим пальцем і вже починав зневірятися. Нарешті, біля нього зупинився автомобіль. Ніби по іронії долі – мерседес-купе білого кольору. Правда, цього разу не старий і дешевий, а бізнес класу. Молода дівчина-водій привітно махнула йому рукою:
– А я вас впізнала. Ви вже кілька годин не виходите в ефір. Що я можу для вас зробити?
– Мені треба за годину дістатися до Москви, – схвильовано випалив Ніколас.
– Але це неможливо! – Здивовано ахнула дівчина.
– Можливо, пустіть мене за кермо.
– Ні, – похитала головою водій. – Даруйте, але машину мені купив