– І яка ж справа була тридцятою? – З непідробним інтересом запитав Стажер.
– Справа п'ятнадцятирічної давності, – чесно відповів Лангре.
– П'ятнадцять років тому мій батько біг з Росії, кинувши нас з мамою, – Стажер нахмурив брови. – Зуб даю, що мова саме про його справу. Що він зробив? Що такого примудрився натворити? Розкажіть! – Майже зажадав Стефан, але швидко взяв себе в руки.
Лангре знизав плечима, запалив другу цигарку:
– Існують певні внутрішні пріоритети по розкриттю. В тій справі п'ятнадцятирічної давнини майже всі з дванадцяти чоловік, були неповнолітніми.
– Хіба немає якогось терміну давності, за рамками якого слідство припиняється? Стільки років пройшло, – Стажер здивовано підкинув брови.
– Для співробітників мого відділу тяжкі і особливо тяжкі злочини не мають терміну давності, і вони розслідуватимуться до тих пір, поки особи, що їх вчинили, не будуть встановлені. Рано чи пізно ми знайдемо їх всіх, і змусимо відповісти перед законом, – твердо припечатав Лангре.
– Які взагалі перспективи розслідування справ, яким вже десятки років? – Пирхнув Стажер.
– Скажу так: вони не безнадійні. Все залежить від наявності речових доказів і їх збереження – сьогодні ми можемо їх досліджувати за допомогою нових технологій і методик.
– Ви постійно працюєте із злочинцями і частково вивчаєте їх. Яка причина могла бути у мого від… – Стефан обірвав себе на півслові. – В нього?
– Як правило, більшість випадків походять з особистої неприязні і в рамках побутових конфліктів. Часто злочини скоюються з необережності.
– Ясно, – Стажер прикусив нижню губу, наїжачив волосся і, наважившись, сказав:
– Мені здавалося, що за мною стежать. Це взагалі законно?
– Закон "Про оперативно – розшукову діяльність" дозволяє правоохоронним органам стежити за громадянами, якщо є підстави вважати, що їх дії можуть бути небезпечні для суспільства і держави. Ти повинен був це вчити, – невесело посміхнувся Лангре.
– В вас на мене нічого немає, – Стефан розвів руками. – Так, я його син, але на цьому все. Ви добу за мною спостерігали – нічого не знайшли. Якби щось було, я б ще вчора вранці сидів на цьому стільці. Ви завели на мене кримінальну справу?
– Ні, – коротко заперечив Лангре.
– Адміністративне?
– Мимо, – комісар постукав пальцями по столу.
– Я свідок?
– Знову помилочка.
– Це оперативно – розшуковий захід?
– Бінго! – Лангре хитро примружив очі.
– В такому разі я відмовляюся в ньому брати участь, – Стефан схрестив руки на грудях. – Тільки подумайте! Ми за добу, зібрали дванадцять чоловік, повернули їх на п'ятнадцять років назад і посадили в автобус "Москва -Петербург" до мого батька. Впевнений, що нам потрібна ще одна доба, щоб розкрити цю справу. А найголовніше в цьому…
– Що? – Лангре трохи