– Ти знаєш, все глухо. Жодних зачіпок, – повела плечима.
Ще раніше Власта вирішила не вдаватися у подробиці. Не розповідати ж дитині про частину трупа, яку сьогодні доставили до міськвідділу.
– Єгор би щось знайшов. Неодмінно. Якби то він брався за справу. Він був крутий.
– Знаю, сонце, – Власта обійняла доньку за плечі. – Він крутий.
Обійнявшись, вони посиділи мовчки кілька хвилин, кожна думаючи про своє.
– Може, сходимо у цирк? Бачила рекламу – скоро до міста приїжджає.
– Мам, я тобі казала, я не ходитиму до цирку, у якому використовують тварин. Інша річ – ті, де самі люди виконують усі трюки, як «Цирк дю Солей»[8]. Ось це – я розумію. Ось це – цирк.
– Вони ніколи не приїдуть до Рівного, – мовила Власта, водночас думаючи про те, що ставлення до цирку – ще одна річ, яку Катя перейняла від Єгора.
«Не думала я, що він настільки вплине на її життя».
– Зате у нашому місті є трупа, яка вирішила їх наслідувати, – у них круті номери й вони не використовують тварин. Здається, вони назвалися «Соломон» чи щось таке. Колись вони неодмінно прославляться на увесь світ.
– До них можна приходити на виступ?
– Вони влаштовують вуличні виступи, коли їм заманеться. Треба потрапити.
– Чесно кажучи, не надто уявляю цирк без тварин.
– У тебе застаріле мислення, мам.
– Ну, гаразд, якось сходимо, – примирливо сказала. – Ти не хочеш приглушити світло? – Катя «завелася» і Власта розсудливо вирішила змінити тему. – У тебе всі лампи горять. Не занадто яскраво? Особливо для пори, коли час лягати?
Катя насупилася, тож Власта й тут вирішила не наполягати. Зрештою, яскраве світло – ще одна звичка Єгора. Коли він відчував брак світла, очі й голова починали боліти, він гірше бачив.
– Ви знову посварилися з Артемом?
– Ні, – здивувалася Власта доньчиним здогадам. – Чому ти так вирішила?
– Ви часто сваритеся. Не хочеш розповісти, що між вами відбувається?
– Катю, у нас все добре. Справді, – й, аби чимшвидше змінити тему, Власта мовила: – Нам потрібно нарешті прикріпити москітну сітку на твоє вікно, – кивнула у бік відчиненого вікна.
– Ми могли б залишити стару, – байдуже зауважила донька.
– Ту, яку подер Маркіз, коли ганявся за метеликом, що невідомо звідки тут узявся? – Власта промовила це з роздратуванням, однак одразу змусила себе заспокоїтися й усміхнутися.
«Тільки чергової суперечки з Катею мені не вистачало.»
Патрульна прибрала з доньчиного чола неслухняне світле пасмо. На мить відволіклася, замислившись про те, якою стала її дитина. Катя щосили намагалася виглядати по-дорослому: щоранку старанно наносила макіяж, часто змінювала одяг, обмінюючись із подружками спідницями, футболками абощо, продумувала прикраси до створеного образу, проте обличчя її й досі було дитячим. Власта усміхнулася, милуючись малόю.
– Ну, гаразд, – зітхнула патрульна. – Піду, перекушу. Складеш