Гусейнов підвівся, налив у чайник води й заходився готувати каву.
– Хтось складе мені компанію? – увічливо поцікавився. – Можливо, ви, Власто? Це смачна кава, витончена. Її приніс Єгор.
Власта заперечно похитала головою. Згадка про Єгора боляче вколола, до горла підкотився клубок – вона б і ковтка цієї кави не спромоглася зробити.
Поки Гусейнов, мов король, не поспішаючи, готував собі каву, Войтюк з огидою роздивлявся слідчого. За останні кілька місяців Гусейнов добряче погладшав. Розлучившись багато років тому, цей чоловік так і не навчився дбати про себе самостійно. Як наслідок – його одяг завжди виглядав прим’ятим та неохайним; каштанове волосся, де-не-де посріблене сивиною, милося рідко, а на плечах частенько можна було побачити лупу. Гусейнов багато курив і за день випивав до десяти горняток кави, що не могло не вплинути на стан зубів. До того ж від нього часто смерділо потом та дешевими цигарками.
Він та Єгор – дві разючі протилежності. Як у зовнішньому вигляді (Єгор ще той чистоплюй), так і у веденні справ. Якщо Єгора недолюблювали за різкий характер та суворість, то Антона – через його лінь та халатність. А ще його вважали заздрісником. Не дивно, що Власта обурилася, довідавшись, кому доручили головувати над розслідуванням.
Усі чудово знали, що Гусейнов сам попіклувався, аби справу доручили саме йому. Вдале її розкриття (а вона вже встигла набути чималого розголосу) обіцяло золоті гори й довгоочікуване просування по службі.
Кабінетом ширився запашний аромат Єгорової кави. Гусейнов не без задоволення сьорбнув, глузливо роздивляючись кожного. Його розповніле обличчя так і світилося щастям та усвідомленням того, що життя вдалося.
Рівне. Середа, 2 вересня 2020 року. 21:38
Власта відімкнула двері й переступила поріг, одночасно намацуючи вимикач – темно, хоч в око стрель. Лише тоненька лінія світла навколо дверей доньчиної кімнати свідчила про те, що вдома вона не одна.
Патрульна зазирнула до дитячої й переконалася, що припущення правильні: Катя не зустріла її на порозі, адже знову слухає у навушниках музику. Єдиний, хто відчув її повернення, – Маркіз, однак він ніколи не вважав за потрібне її зустрічати. Кіт байдуже подивився на неї й повернувся до сну. Саме у кімнаті Каті розмістили хатинку, яку Єгор придбав, щойно у нього з’явився кіт. Перші дні свого перебування тут Маркіз не лишав домівку, зроблену у вигляді вігваму, старанно уникаючи будь-кого. Це вперше Власта бачила його не в хатинці, а на ліжку доньки. Зважаючи на те, як Катя переймалася за улюбленця Єгора, Власта зовсім не здивувалася. Малá носилася з ним, мов з дитиною. Не тому, що вважала його милим красивим створінням.
Це – кіт Єгора. І тим все сказано.
Можливо, у Маркіза скоро з’явиться апетит?