ще в тілі матері, а отже, на вагітних жінок та їхніх партнерів покладена велика відповідальність. Фактично за одну ніч у жінок з’являється маленький співмешканець, з яким вони тепер розділяють власне тіло. І за цю чутливу істоту ніхто не заступиться, у неї немає лобі. Не забувайте також про те, що легеня далі росте й після народження. Вона залишається чулою й потребує захисту. Бо ж у світі довкола стільки загроз. Не всі загрози ми здатні проконтролювати, але уникнути найгірших із них нам цілком до снаги. Більшість вірусів, які спричиняють застуду, малеча здатна побороти самостійно. Однак якщо додати пасивне куріння й шкідливі речовини в повітрі, то вона може не здужати. І що тоді? Нерідко наприкінці такої дороги чекає астма разом з іншими хронічними захворюваннями органів дихання. У вашого малюка немає вибору. Не засмучуйтеся через те, що ваше чадо зростом лише метр сімдесят або ви не побачите його на червоних доріжках Парижа чи Нью-Йорка. Проте якщо легені вашої дитини так і не досягнуть 100 відсотків потенціалу, то
оце справді біда. Рівність шансів стосується не лише освіти та соціального статусу, а й фізичного розвитку. Це як мінімум. Батьки, які контролюють кожен крок своїх нащадків (їх ще називають «батьками-гелікоптерами», бо вони постійно нависають над головами дітей), можуть справді нервувати на батьківських зборах щовівторка. Однак такий контроль на пренатальній стадії, на мою думку, точно не зашкодить. Радше навпаки: може, під час цієї вразливої фази ми потребуємо його більше, ніж зазвичай?
Не забудь-но: яке діло нашому носу до легень?
У носа теж нелегке життя. Тисячі людей чикрижать його щороку, бо їм не подобається їхнє відображення в дзеркалі. Надто довгий, завеликий або надміру плескатий, загострий, надто широкий. Носи бувають горбаті, сідлоподібні, криві або просто бульбиною. Деякі відчайдухи взагалі наказують його собі відрізати й мають вигляд, наче Лорд Волдеморт чи марвелівський лиходій Червоний Череп. Якихось переваг чи миловидності це точно не додає. Коли ж ніс не є об’єктом естетичних скарг, то з нього тече, у ньому свербить чи пече, він закладений або червоний. Ба більше, ніс спричиняє хропіння, сопіння, свистяче дихання чи ще якийсь суспільно неприйнятний звук. До винятків можна зарахувати періоди життя, коли ніс здоровий, а його функції нічим не обмежені. Один день без нежитю в трирічної дитини? Такий пам’ятний день можна обводити в календарі. Ніс нервує. Однак він виконує важливу місію. Саме ніс – це чутлива зона першого контакту між зовнішнім і внутрішнім світом. Серед органів дихання він, наче пункт перетину кордону між Східним і Західним Берліном, такий собі Чекпойнт Чарлі[6] між двома – нерідко ворожими – середовищами – внутрішнім і зовнішнім. Тому іноді ніс поводиться суворо. Наче охорона в аеропортах, він стоїчно витримує ремствування тисяч пасажирів, які забувають, що процедура контролю, може, обтяжлива, проте справді потрібна. Подумайте про
