Вона відповіла, що є тією самою Рейчел Чайлдс і ні, батька вона не знайшла. Він не проти спробувати ще раз?
Не можу. Завал на роботі. Поїздки, поїздки, поїздки. Бережіть себе, Рейчел. Вам недовго працювати в «Леджер». Попереду дещо серйозне. Обожнюю ваш стиль письма.
Він мав рацію: за рік вона потрапила на Олімп і перейшла до «Бостон ґлоб».
Саме там її знайшов доктор Фелікс Браунер, акушер-гінеколог її матері. Темою його листа було «Давній друг вашої мами», та коли вона відповіла на нього, стало ясно, що він не так друг, як людина, якою Елізабет Чайлдс скористалася в медичних цілях. Також доктор Браунер уже не був гінекологом її матері, коли Рейчел про щось таке дізналася. Коли Рейчел досягла підліткового віку, Елізабет познайомила її з докторкою Віною Рао, до якої також ходила більшість жінок і дівчат, яких знала Рейчел. Про Фелікса Браунера вона ніколи не чула. Проте він запевнив її, що опікувався її матір’ю, коли Елізабет тільки приїхала на захід Массачусетсу, і навіть більше: він, по суті, дав Рейчел уперше скуштувати кисню. «Ви неабияк смикалися», – написав він.
В одному з наступних листів він написав, що володіє важливою інформацією про її матір, якою хотів би поділитись, але спокійно поділитися нею міг лише віч-на-віч. Вони домовилися зустрітися на півдорозі між Бостоном і Спрінґфілдом, у якому мешкав він, і обрали для зустрічі дайнер у Міллбері.
Перед зустріччю вона пошукала відомості про доктора Браунера, і на фотографії він, як і підказувало їй чуття ще від першого його листа, був не надто симпатичний. За рік до того, у 2006 році, йому заборонили займатися медициною через низку звинувачень у сексуальному насильстві чи сексуальних домаганнях від пацієнток починаючи з 1976 року, коли добрий лікар усього тиждень як закінчив медичну школу.
Доктор Браунер прийшов до дайнеру із двома валізками на коліщатках. Він мав близько шістдесяти двох років і густе сиве волосся – не зовсім підстрижене «малетом»[4] і не зовсім кудлате, як у людини, що їздить спортивною автівкою та вчащає на концерти Джиммі Баффетта. Одягнений він був у світло-блакитні джинси, пені-лофери без шкарпеток і гавайську сорочку під чорним лляним блейзером. Мав фунтів із тридцять зайвої ваги на талії, що неначе свідчили про його успіх, і невимушено поводився з офіціанткою та помічниками офіціантів. Рейчел він видався людиною, яка подобається незнайомцям, але спантеличується, якщо хтось не сміється з її жартів.
Висловивши Рейчел співчуття у зв’язку зі смертю матері, він нагадав їй, якою рухливою малечею вона була після народження:
– Вас